Олександр Вернігоров народився 6 лютого 1990 року у Дніпрі. Випуксник Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Багато років Олександр Вернігоров працював на дніпровських телеканалах, зокрема оператором «9 каналу», згодом - на телеканалі «Відкритий», який став його останнім місцем роботи перед військовою службою.

У липні 2022 року Олександр Вернігоров добровільно долучився до лав Сил оборони України. Відтоді служив на передовій.

Олександр Вернігоров загинув 28 червня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.

Ірина Шевченко народилася 13 жовтня 2000 року. Була випускницею Андріяшівського ліцею на Сумщині. Випускниця Глухівського педагогічного університету, у якому здобула спеціальність «Початкова освіта». Після завершення навчання працювала вчителькою рідного Андріяшівського ліцею.

25-річна Ірина Шевченко загинула в ніч на 3 липня 2026 року внаслідок російської атаки на Ромни Сумської області. Російський ударний безпілотник влучив у будинок, де перебувала її родина. Разом з Іриною загинула її донька Софія, якій виповнилося один рік і сім місяців. Чоловік Ірини зазнав поранень, намагаючись врятувати дружину й дитину.

Іван Трембовецький народився 18 лютого 1983 року. Працював на телебаченні, зокрема був випусковим редактором телеканалу ТЕТ, раніше працював на телеканалі «2+2». У 2014 році, після початку російської агресії проти України, став одним із перших серед працівників медіагрупи 1+1 media, хто долучився до лав Збройних сил України.

Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь у боях за Піски та Дебальцеве, обороняв Донецький аеропорт. Мав позивний «Кіборг» і військове звання молодшого сержанта.

Після початку повномасштабного російського вторгнення Іван Трембовецький знову став до лав ЗСУ. Служив у розвідці та підрозділах безпілотних систем. Протягом останніх трьох років служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, незадовго до загибелі перевівся до 8-го армійського корпусу 238-го окремого батальйону безпілотних систем «Чорний яструб».

Також був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня Указом Президента України №22/2023 від 13 січня 2023 року.

Іван Трембовецький загинув у 2026 році у віці 43 років під час виконання бойового завдання. Про його загибель 5 липня повідомили колеги з медіагрупи 1+1 media.

Павло Курапов народився 1 серпня 1994 року у Стрию на Львівщині. Випускник Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Математичне і комп'ютерне моделювання». 2023 року здобув ступінь доктора філософії з прикладної математики, захистивши дисертацію з взаємоспектрального аналізу періодично нестаціонарних випадкових процесів.

У Фізико-механічному інституті ім. Г. В. Карпенка НАН України пройшов шлях від інженера до молодшого наукового співробітника. Був автором і співавтором 19 наукових праць, опублікованих у міжнародних виданнях та матеріалах конференцій.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Павло займався волонтерською діяльністю, а у вересні 2025 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив оператором безпілотних літальних апаратів роти ударних авіаційних комплексів.

24 червня 2026 року 31-річний Павло Курапов загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Семереньки Сумської області.

Ігор Ходжаніязов народився 13 березня 1990 року у Вінниці. Випускник Вінницького національного технічного університету за спеціальністю "програміст".

Відомий як поет, перекладач, музикант, дослідник історії традиційної музики. Разом із друзями-однодумцями заснував літературне угруповання «Новий шинок». З 2014 року – активний учасник поетичної Першої кави в кнайп-клубі «Купідон». З перекладами Ґреґорі Корсо став фіналістом конкурсу Metaphora (2015–2016). Як дослідник започаткував канал "Анонімний автор 18 століття".

Також Ігор Ходжаніязов був активним учасником музичної сцени. Зокрема, грав у вінницькому емо-гурті Dollores, згодом у гурті Mashala Doza – одному із небагатьох проєктів в Україні, який виконує македонські, болгарські, турецькі, сербські та українські пісні, і єдиний проект, який грає музику ребетіко. Ігор Ходжаніязов освоїв гру на грецькому бузукі.

28 червня 2026 року 36-річний Ігор Ходжаніязов загинув під час виконання бойового завдання, від прямого влучання КАБа.

Олександр Клітченко народився 19 травня 1975 року в Дубні. Спочатку здобув вищу освіту в Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «менеджмент невиробничої сфери». Згодом вступив до аспірантури в Києво-Могилянській академії, став кандидатом політологічних наук. Працював науковим співробітником Національного інституту проблем міжнародної безпеки. Водночас був учасником Хорової капели "Почайна".

У червні 2025 року Олександр був призваний до лав ЗСУ, служив у складі військової частини 9937 Державної прикордонної служби. 8 червня 2026 року 51-річний Олександр Клітченко загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Володимир Брославський народився 22 квітня 1979 року в місті Бережанах на Тернопільщині. Випускник історичного факультету Тернопільського педагогічного інституту, очолював під час навчання науково-видавничий відділ історичного факультету «Літопис».

Від 2004 року очолював раду молодих вчених і спеціалістів Тернопільського національного педагогічного університету. У подальшому обіймав керівні посади в адміністрації: від 2006 року був начальником відділу виховної роботи, а від 2013 року — відділу в справах молоді.

У 2012 році став засновником освітнього порталу «Академія». Від грудня 2014 року був керівником ГО «Інститут модернізації суспільства». Автор наукових праць з історії та права. Активно долучився до становлення проєкту «Історія адвокатури України». Співпрацював із Центром досліджень адвокатури і права НААУ, зокрема відповідав за підготовку фахівців у галузі адвокатської біографістики.

Протягом 2015–2016 років як доброволець брав участь у бойових діях у складі 56-ї окремої мотопіхотної бригади, де командував відділенням у гаубичному дивізіоні. З 2019 року - резервіст 105-ї окремої бригади територіальної оборони, у якій від початку широкомасштабного російського вторгнення виконував бойові завдання на різних напрямках.

Проходив службу в розрахунку зенітної установки, згодом — у підрозділі контрдиверсійної боротьби на Донеччині та Харківщині. Пізніше у складі мінометної батареї брав участь у боях на сході України та Сумщині.

20 вересня 2025 року 46-річний Володимир Брославський загинув поблизу села Лугівці на Сумщині, рятуючи життя побратимів.

Ярослав Ковель "Гром" народився 17 січня 1978 року. Працював у Національному заповіднику Хортиця, де «можна було побачити його майстерність у володінні всіма видами козацької зброї» під час театралізованих реконструкторських постановок.

Водночас Ярослав Ковель - Козак Гром - навчав дітей та підлітків володінню козацькою шаблею в запорізькій школі "Спас" і був інструктором Всеукраїнської федерації СПАС із шабельного бою.

2022 року Ярослав Ковель долучився до лав 15 бригади особливого призначення НГУ Кара-Даг. У січні 2024 року захисник перебував на бойовому завданні під Малою Токмачкою, звідки надійшла звістка, що він безвісти зник.

У травні 2026 року рідні та колеги 46-річного Ярослава Ковеля отримали підтвердження про його загибелі.

Ярослав "Варнак" Іванов народився 6 квітня 2003 року на Полтавщині. Займався музикою, зокрема працював його музичний стиль поєднував елементи сучасного репу й фонку (Phonk), аж до драм-н-бейсу. 2024 року він випустив мініальбом «Have a Good War!», який українські слухачі обговорювали на рівні найкращих релізів року. Рядки з його пісні «Юність проходить – приходять бойові» для багатьох стали маніфестом покоління. Окрім того, писав художню прозу. За свідченням письменника Євгена Ліра, Ярослав завершив своєрідний щоденник власного дорослішання у художній формі та працював над другою книжкою — протокіберпанком про Україну.

До захисту України Ярослав Іванов долучився на початку повномасштабного вторгнення: з 2022 року він воював у складі легендарної 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Згодом отримав посаду у десантно-штурмових військах. З 2025 року боронив Україну у складі роти радіоелектронної боротьби (РЕБ) 3-ї окремої штурмової бригади.

31 травня 2026 року Ярослав "Варнак" Іванов загинув на фронті під час виконання бойового завдання.

Роман Солонинка народився 8 квітня 1980 року в Житомирі. Був відомим українським фотографом. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну пішов до військкомату в Києві 25 лютого 2022 року та був направлений до складу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців ЗСУ.

5 травня 2022 року 42-річний Роман Солонинка під час контрнаступу українських військ на російських загарбників.

21 жовтня 2022 року мер Житомира Сергій Сухомлин вручив орден «За мужність» рідним та близьким загиблого.

Вікторія Боброва народилася 1 вересня 1993 року в Ізмаїлі Одеської області. Працювала як лінійна продюсерка кіно та телепроєктів, а також кастинг-директоркою. У її фільмографії, зокрема такі роботи, як: серіали "Холод", "Батьківський комітет", "Друзі", "Окуповані", "Спротив", "Одна родина. Весілля", стрічка "Все у твоїй голові" тощо.

У 2024 році долучилася до лав ЗСУ. Зокрема Вікторія Боброва служила офіцеркою відділення комунікацій у військовій частині А4267 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". 24 квітня 2026 року родина та колеги 32-річної Вікторії Бобрової повідомили про її загибель на фронті.

Дмитро Сірик 30 листопада 1986 року в Сєвєродонецьку Луганської області. Після окупації міста 2014 року тимчасово перебрався до Києва. Мріяв приїхати у звільнений від російської армії Луганськ і відновити там українське мовлення. Коли 2015-го територію деокупували, Дмитро Сірик повернувся до рідного міста й знову став до роботи на радіо «Пульс». Водночас працював шкільним психологом.

Понад 15 років Дмитро присвятив роботі на радіо. Був діджеєм, музичним редактором, радіоведучим. В ефірах слухачі знали журналіста під псевдонімом Іван Лопата. Останні роки співпрацював із редакцією «Суспільного мовлення». Зокрема, він був автором і ведучим передачі «Перемотка», що знайомила слухачів із історією української музики.

На початку березня 2022-го Дмитро Сірик пішов на фронт добровольцем. Воював спочатку на Харківщині, потім у Донецькій област як стрілець-снайпер механізованого батальйону. 20 квітня 2023 року 36-річний Дмитро Сірик загинув під час артилерійського обстрілу біля Авдіївки Донецької області.

Ігор Малахов народився 26 травня 1966 року в Києві. Випускник Київського державного педагогічного інституту ім. Максима Горького (зараз НПУ ім. М. П. Драгоманова) факультету «Історія», після чого бере участь у створенні історичних програм «Ярило» для телеканалу УТ3.

У 1992 році мандрує з паломниками до Риму й знімає документальний серіал «Подорож до серця Європи», у якому фіксує на плівці місця, пов'язані з українськими спудеями Київської братської школи та мандрівними дяками. Оригінальна плівка не збереглася.

1993 року вступає до ВДІКу на факультет «Режисура кіно» до майстерні кінодокументалістів Олександра Кочеткова, фронтового оператора Олександра Довженка; другий майстер — Марина Бабак. Навчання закінчив 1998 року.

Завдяки перебудовним відкриттям несекретних архіви та спеціальних сховищ бібліотек, студент ВДІКу Ігор Малахов отримує доступ до матеріалів, пов'язаних з історією України та Києва. Зокрема, як історика, його особливо цікавить Красногорський Архів (Російський державний архів кінофотодокументів), де зберігаються матеріали кінохроніки та кінодокументалістики. Професійна підготовка історика зорієнтувує його на перегляд документів, яких ще й досі немає в Україні. Колишні співучні по історичному факультету допомогають кінематографісту-початківцю викупити частину цих матеріалів про Україну для майбутнього фільму - «Своя доля. Сон».

Цей фільм отримує відзнаки на фестивалях у 1997-1998 роках: «Молодість», відкритий фестиваль дебютних та студентських фільмів «Свята Анна» (Росія), «Media wave» (Угорщина), «Golden Gate» (Сан-Франциско, США).

Також Ігор Малахов працював заступником директора кіностудії ім. Олександра Довженка з питань молодого кіно. За його директорства двоє режисерів знімають свої фільми: Володимир Тихий — «Мийники автомобілів» та Олесь Санін — «Мамай» .

З 2001 по 2014 роки Ігор Малахов працює в росії як режисер монтажу.

У березні 2014 року через початку воєнної агресії росії повертається до України. Як учасник творчого об'єднання українських документалістів «Вавилон13» робить фільми «Красива», «Карателі», «Сховище», «Слов’янськ. Блокпост», «Талісман», «Чому я тут?», «Допит», «Скорботне».

У 2015 році працює над документальною стрічкою «Голос Донбасу» — «Вавілон 13», д/ф «Мар’їнка. Передній край».

У 2016 році знімає документальний фільм «Уроки музики», із яким стає лауреатом Одеського кінофестивалю.

У 2018 завершує роботу над документальною стрічкою «Одеса, Утьосова 14» — фільм про сучасну Одесу.

У 2019 році знімає документальний фільм «Як почалася війна. Хроніки. Свідки».

2023 року пішов добровольцем на фронт. 23 грудня 2023 року під Авдіївкою група, яку він очолював, вирушила на бойове завдання і не повернулася. Відтоді 57-річний Ігор Малахов вважався безвісти зниклим. У квітні 2026 року, після повернення тіл загиблих українських військових, було проведено ДНК-експертизу й підтверджено загибель Ігоря Малахова.

Євгеній Соловей - працював оператором на телебаченні - у 2011 році долучився до компанії 1+1 media. Зокрема, був частиною команди службі новин ТСН, документував суспільно важливі події в Україні.

З початку російської агресії у 2014 році висвітлював події на сході України, зокрема в районі проведення антитерористичної операції.

Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації 2022 року Євгеній Соловей добровільно став на захист України, долучившись до лав Збройних Сил України, де служив оператором безпілотних літальних апаратів.

27 березня 2026 року Євгеній Соловей загинув, виконуючи бойове завдання.

Артур Петров народився 10 квітня 1985 року в Дніпрі. У 2007 році закінчив Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара.

До служби Артур Петров був відомим і досвідченим стендап-коміком, а також сценаристом комедійних проєктів у кіно та на телебаченні. Зокрема, понад сім років він виступав у "Підпільному стендапі". Також брав участь у телешоу "Розсміши коміка", "ГуднайтКлаб" і "Комік на мільйон", був сценаристом проєкту "Я соромлюся свого тіла", знявся у другому сезоні проєкту від Радіо Промінь "Стендап".

До Сил оборони Артур Петров приєднався у квітні 2025 року, служив у 43-й окремій механізованій бригаді. 18 березня 2026 року 40-річний Артур Петров загинув у Куп'янську-Вузловому на Харківщині під час евакуації поранених.

Ігор Любименко народився 11 травня 1985 року в Києві. Випускник Київського інституту музики імені Глієра. З дитинства цікавився хоровим мистецтвом, зокрема співав у хорі хлопчиків та юнаків імені Лева Ревуцького.

Після здобуття вищої музичної освіти працював в хоровій капелі імені Ревуцького, Київському муніципальному академічному театрі опери та балету, Київському інституті музики та Ансамблі пісні та танцю ЗСУ.

2025 року Ігоря Любименка мобілізували до 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. З 7 березня 2025 року 39-річний військовий вважався безвісти зниклим.

У березні 2026 року надійшло підтвердження про загибель Ігоря Любименка.

Дмитро Гладіренко народився 2 січня 1988 року в Чернігові. Випускник Харківського національнрнр університету мистецтв ім. І. П. Котляревського. Працював як музикант-саксофоніст у Чернігівському міському палаці культури імені В. Радченка. У травні 2022 року мобілізувався до ЗСУ, служив у 44 окремій механізованій бригаді.

12 березня 2026 року 38-річний капітан ЗСУ Дмитро Гладіренко загинув під час виконання бойового завдання.

Олег Фоміченко-Закуцький народився 1989 року у Львові. Випускник Київського національного університету культури і мистецтв. Із 2010 року працював у маркетинговому напрямку компанії Film.ua, значну частину життя був пов'язаний із кіноіндустрією. Також з 2021 року працював директором з маркетингу Заборона Медіа, був активно включений у розбудову бізнес-моделі і побудову аудиторії видання.

До оборони України Володимир долучився наприкінці 2022 року. 26 лютого 2026 року 36-річний Олег Фоміченко-Закуцький загинув під час виконання бойового завдання у Покровську.

Богдан Підгорний - уродженець Полтавщини. 2019 року закінчив факультет української філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Краєзнавець, фольклорист, який фіксував зразки усної народної творчості, зокрема Новосанжарщини; етнограф, котрий досліджував вишивку та вибійку, різьбяр, що виготовляв вибійкові дошки, повернувши із забуття це праукраїнське ремесло, виготовляв воскові свічки, також грав на бубні.

2 березня 2026 року Богдан Підгорний загинув на фронті.

Іван Іванець народився 10 червня 1999 року в Києві. Випускник 2024 року Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого за спеціальністю «Майстерність диктора та ведучого програм телебачення». Також опановував різні творчі професії - акторську майстерність, режисуру, журналістику, драматургію, роботу художника-постановника, телеоператора.

На початку великої війни пережив окупацію Бучі, активно волонтерив. Згодом мобілізувався до лав Збройних сил України.

26 лютого 2026 року 26-річний Іван Іванець загинув від влучання ворожого дрону під час виконання бойового завдання.

Вадим Тихоновський народився 21 листопада 1996 в Києві. Випускник факультету Кіно- й телеоператорства (клас - Олександра Аліфанова) Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор короткометражного фільму "Соня" (дипломна робота).

2019 року брав участь у фестивалі кінооператорського мистецтва "Кінооко" зі стрічкою "Створення". Також працював як фотограф. Зокрема, створив серії репортажів із театральних вистав для театрів Києва та художніх виставок, зокрема Бієнале сценографії. Критики відзначали особливий почерк Вадима Тихоновського у створенні портретних фоторобіт.

З початком великої війни Вадим Тихоновський був мобілізований до лав ЗСУ: служив у 78 ОДШП, згодом - у 225 ОШП як оператор БПЛА. Зник безвісти 22 липня 2025 року у районі села Кіндратівка, на Сумщині під час атаки на ворога. У лютому 2026 року офіційно підтверджена загибель 29-річного Вадима Тихоновського.

Роман Климарчук народився 1994 року в м. Камінь-Каширський Волинської області. Випускник Національного університету «Острозька академія» за спеціальністю «Історія та археологія». Активно долучався до розвитку аматорського театру та стендап-руху на Волині.

Життя 31-річного Романа Климарчука обірвалося 11 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на території Запорізької області.

Сергій Фісун народився 20 січня 1979 року в сім’ї військовослужбовця у Коломиї, багато років мешкав у Харкові. Він закінчив історичний факультет Каразінського університету. Працював на харківському телебаченні та журналістом у декількох виданнях, був членом Національної спілки журналістів України.

Під час Революції Гідності батько Сергія Фісуна зазнав поранення на Майдані. Син посів його місце в 28-ій сотні Майдану. Він був фотокореспондентом, а після анексії Криму та початку війни на сході України Сергій долучився до 199-го навчального центру Десантно-штурмових військ, отримав звання сержанта. Згодом пройшов допідготовку в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба і став молодшим лейтенантом. Військовий служив у різних підрозділах ДШВ.

Офіцер Десантно-штурмових військ 47-річний Сергій Фісун загинув 5 лютого 2026 року на трасі Словʼянськ — Харків унаслідок удару ворожого «Ланцета».

За бойові заслуги Сергій був нагороджений відомчими та командними відзнаками, нагородною табельною зброєю.

Сергій Зайцев (творчий псевдонім - Сергій Степовик) народився 1990 року в місті Нікополь на Дніпропетровщині. Змалку цікавився історією українського козацтва, захоплювався патріотичною та історичною літературою. Навчався на історичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Згодом був асистентом кафедри Історичного краєзнавства своєї альма-матер, а також істориком у науково-дослідному центрі «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України. Із 2010 року мешкав у Львові.

Після Революції Гідності Сергій Зайцев пішов на фронт добровольцем: служив у батальйоні "Київ-2", а потім у 10-й гірсько-штурмовій бригаді.

Після демобілізації вступив до аспірантури, захистив дисертацію. Автор монографії та низки статей, зробив значний внесок у вивчення історії національно-визвольних змагань 1917-1921 років. Мав непересічний письменницький та поетичний хист.

Із початком повномасштабного вторгнення Сергій Зайцев знову долучився до лав ЗСУ в складі 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади.

Старший лейтенант 32-річний Сергій Зайцев, позивний Історик, загинув від кулі російського снайпера 28 грудня 2022 року в селі Кліщіївка Донецької області.

2026 року українське видавництво "Білка" опублікує історичний роман "Нащадок теслі" письменника та військовослужбовця Сергія Степовика. Роман був написаний у 2017 році. В центрі оповіді - селянський спротив більшовицькій окупації у 1919 році на Нікопольщині. Роман присвячений сторіччю Національно-визвольних змагань, а всі персонажі є історичними постатями. Це частина родинної пам'яті автора, чиї прадід і прабаба брали участь у цих подіях.

Віталій Киркач-Антоненко народився 15 лютого 1987 року в місті Слов'янськ. Проживав у селі Майдан на Донеччині. Випускник Донецького національного університету імені Василя Стуса. Працював керамістом - виробляв у власній студії ексклюзивні прикраси ручної роботи з порцеляни і глини, які, зокрема, користувалися попитом за кордоном.

У 2014-2015 роках займався волонтерством, допомагаючи з оснащенням для 95-ї бригади й інших підрозділів. На початку великої війни, 2022 року, пішов добровольцем на фронт.

Під час копання окопів поблизу Слов'янська Віталій із побратимами знайшов тисячолітні жорна й вирішив передати їх до місцевого краєзнавчого музею. Інші бійці знайшли серп, сокиру, тесло, ручку від скриньки та ніж, котрі датуються приблизно тією ж добою, що й жорна. Ці археологічні знахідки були передані до музейної колекції.

Брав участь у звільненні Лиману.

Загинув 35-річний Віталій Киркач-Антоненко у боях під Сватовим Луганської області внаслідок мінометного обстрілу. Посмертно нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

Микола Дзяк народився 7 лютого 1985 року. У 2002–2008 роках навчався у Дніпровській медичній академії (ДДМУ) за спеціальністю "Медико-профілактична справа".

У 2009–2012 роках Микола Дзяк навчався в аспірантурі за спеціальністю "Загальна гігієна". З 2013-го працював викладачем на кафедрі гігієни та екології Дніпровської медичної академії. У 2016 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю "Екологія". За результатами наукової роботи було опубліковано понад 37 наукових і методичних праць.

Микола Дзяк також активно творив незалежну музичну рок-сцену Дніпра. Зокрема, він співзасновник і соліст інді-рок гуртів "Таємниця Третьої Планети" (2008–2015) та "Будинок Грибоєдова" (з 2011-го).

2022 року Микола Дзяк став на захист України як лейтенант медичної служби ЗСУ. У грудні 2025 року він отримав важкі поранення під час виконання бойового завдання. Протягом трьох тижнів лікарі боролися за його життя, однак 27 січня 2026 року 40-річний Микола Дзяк відійшов у вічність.

Олексій Войтюк народився 18 березня в Рівному. Випускник Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету. Відомий археолог, реставратор, науковець. Під його керівництвом проходили численні археологічні розкопки на Волині. З 2019 року - завідувач відділу Давньої історії та Середніх віків Рівненського обласного краєзнавчого музею.

У лютому 2022 року Олексій Войтюк долучився як доброволець до лав ЗСУ. У березні 2023 року родину сповістили про те, що Олексій пропав безвісти під Бахмутом.

12 січня 2026 року рідні й колеги Олексія Войтюка отримали офіційне підтвердження про його загибель.

Павло Бабій народився 12 липня 1996 року. Закінчив музичну школу № 3 Херсонської міської ради. З квітня 2021 року працював у Херсонській філармонії працював. Після закінчення консерваторії – артист камерного оркестру «Гілея», активно долучався до мистецького життя міста.

29 грудня 2025 року 29-річний Павло Бабій (позивний - "Скрипаль") загинув на фронті, виконуючи бойове завдання.

Юрій Мігашко народився в Києві, працював постановником на Новому каналі, а також декоратором-постановником на інших проєктах телеканалів медіагрупи Starlight Production близько 10 років.

Долучився до Сил Оборони у березні 2022 року. На початку січня 2026 року загинув на Сумському напрямку.

Лана "Саті" Чорногорська народилася 13 вересня 1999 року в Запоріжжі. Навчалася в Дніпрі, згодом жила в різних містах України, однак саме в Харкові розпочалася її професійна діяльність як журналістки, мисткині та активістки. Протягом 2020-2021 років Лана була частиною команди "Люка" - незалежного онлайн-медіа, що знайомить харків’ян та харків’янок із культурою нового часу, висвітлює міські процеси та мистецькі проблеми.

У 2024 році Лана Чорногорська долучилася до підрозділу «Удачники» Української добровольчої армії як операторка БпЛА.

1 січня 2026 року 26-річна Лана Чорногорська загинула на Південному напрямку внаслідок влучання ворожого безпілотника.

Костянтин Штифурак народився 8 березня 1985 року у Вінниці.Випускник історичного факультету Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Згодом здобув 2 освіту режисера у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Працював режисером та журналістом.

Улітку 2022 року Костянтин Штифурак долучився до лав Сил оборони, був командиром відділення БПЛА підрозділу «Пекельні шершні» 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

16 грудня 2025 року 40-річний Костянтин Штифурак загинув на фронті.

Юрій Костишин, більш відомий за псевдо «Кіт Характерник», народився 10 березня 1977 року в Тернополі. Закінчив географічний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за спеціальністю – учитель географії.

Юрій Костишин ще у 2015 році добровільно долучився до лав Збройних сил України, проходив службу в складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Після початку повномасштабного російського вторгнення знову пішов на фронт. Воював у складі 44 окремої артилерійської бригади. Був учасником оборони Києва, Донецької та Запорізької областей. Він відомий також тим, що поміж військовою службою робив фотографії життя на фронті і організовував виставки воєнної фотографії.

Фотороботи Юрія Костишина використані в артбуці «#4.5.0». Був учасником аудіозбірки «Незламні», в якій декламував вірш Юрія Руфа «Чорним по білому». Друзі фотографа проводили виставки його творчості в Україні та за кордоном. У 2024 році його фотороботи представили у Вільнюсі. 2026 року планувалося видання його авторської книжки "Абидобраніч".

48-річний Юрій Костишин загинув на фронті у грудні 2025 року.

Іван Кононенко народився 26 липня 1983 року в Києві. Здобув вищу освіту на факультеті ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Вів активне спортивне та громадське життя, зокрема входив до команди українського спортсмена Василя Вірастюка з важкої атлетики.

Чимало часу Іван Кононенко присвятив акторській справі. Глядачі могли бачити його в таких кіно- й телепроєктах, як "Пекельна Хоругва", "Слуга народу", "Перші ластівки", "Скажене весілля", "Кріпосна", "Київ вдень та вночі", "Реальна містика" тощо.

До захисту держави від російської агресії Кононенко долучився на початку повномасштабного вторгнення. Спочатку вступив до ТРО Голосіївського району Києва. У листопаді 2022 року зазнав важкого поранення і майже рік відновлювався.

Згодом Кононенко підписав контракт із ЗСУ, отримав звання старшого лейтенанта та очолив стрілецький взвод військової частини А1815.

Із 25 лютого 2025 року 41-річний Іван Кононенко вважався зниклим безвісти. За даними платформи "Пам'ять", зв'язок з воїном обірвався під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Інгульський Курської області РФ. На початку грудня 2025 року родина отримала підтвердження загибелі Івана Кононенка.

Олександр Шабанов народився 20 жовтня 1998 року в місті Рубіжне Луганської області. До служби працював діджеєм.

У листопаді 2018 року, у 20 років, Олександр пішов до війська. З 2014 року він пройшов крізь найгарячіші точки АТО, а згодом — повномасштабної війни. Брав участь у боях за Ізюм, Бахмут, Соледар, Часів Яр, тримав оборону на Луганському, Донецькому та Харківському напрямках.

У квітні 2022 року, під час евакуації на Харківщині, загинула його мама.

2024 року Олександр Шабанов успішно завершив навчання та став пілотом. 25 листопада 2025 року 27-річний Олександр загинув під час виконання бойового завдання в Харківській області.

Валентин Рябець народився 17 січня 1998 року в Полтаві. Навчався в Полтавській загальноосвітній школі №29. 2015 року після закінчення школи вступив до Львівської Національної академії мистецтв, яку закінчив у 2019 році за спеціальністю «Художник по дереву». З 2021 року працював фотографом у Львівській філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України.

20 серпня 2024 року був мобілізований до військової частини «Азов», де служив на посаді оператора відділення радіоелектронного захисту. Мав звання старшого солдата.

27-річний Валентин Рябець помер від отриманих на фронті поранень 27 листопада 2025 року в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І. І. Мечникова.

Валерій Литвин народився 16 грудня 1988 року в Києві. Випускник Академії мистецтв імені Павла Чубинського. Талановитий музикант, скрипаль. У цивільному житті також працював звукорежисером Київського академічного театру Українського фольклору "Берегиня".

Долучився до війська як доброволець 24 лютого 2022 року. Діяльність Валерія Литвина у війську переважно була пов’язана з дронами. У грудні 2025 року 36-річний Валерій Литвин загинув.

Василь Хомко народився 1980 року. До війни працював в рекламі та на телебаченні. Одним із найбільш популярних його проєктів - тревел-шоу "Орел та Решка".

Пішов добровольцем на фронт та служив у лавах оборони України із березня 2022 року. Спочатку він був у 128-й гірсько-штурмовій бригаді понад два роки, а потім майже рік у Силах спеціальних операцій.

2 жовтня 2025 року 45-річний Василь (позивний - Бейрут) Хомко загинув, виконуючи бойове завдання та прикриваючи відхід своєї групи.

Едуард Павлов народився 19 травня 1972 року в Сумах. Здобув музичну освіту в Сумському вищому училищі мистецтв і культури ім. Д. С. Бортнянського. Викладав гру на гітарі в музичних школах. Після переїзду до Києва, працював концертним звукорежисером в Docker pub та Gram. Співпрацював з багатьма українськими рок-музикантами, творцями електронної музики тощо.

За повідомленням, рідних і колег 53-річний Едуард Павлов загинув 30 листопада 2025 року.

Вадим (Діма) Тупчій народився 13 грудня 1959 року в Києві в сім’ї інженерів. Закінчив професійно-технічне училище за спеціальністю мідника. Рік працював на Київському заводі духових музичних інструментів. Два роки навчався в Київському інженерно-будівельному інституті (зараз – Національний університет будівництва й архітектури). Був макетником у Науково-дослідному інституті технічної естетики, згодом – монтувальником декорацій і бутафором у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Грав у самодіяльному театрі при будинку культури заводу ”Укркабель”. Закінчив Київське естрадно-цир­кове училище. Був актором Одеської філармонії, київського театру ”Шарж”. Створив із друзями ансамбль театралізованої пісні ”Шляпа”. Грав на багатьох музичних інструментах, зокрема – на гітарі та блокфлейті.

"Одночасно з акторством бутафорив для театру й ансамблю, але з 1990-х став більше затребуваний як рукоділ. Найулюбленіші проєкти – де можна поєднати дві професії. Подобалося працювати в ”Шоу довгоносиків", - згадував в одному з інтерв'ю.

Створював декорації для театральних та кінопроєктів, активно співпрацював з українським режисером й актором Віктором Андрієнком.

25 листопада 2025 року 65-річний Вадим Тупчій загинув удома в Києві під час масованої ракетної атаки.

Галина Калачник народилася 1950 року. Протягом 44 років працювала вчителькою української мови в Городнянському ліцеї №1 (Чернігівська область). Однією з провідних тем, якій присвятила своє вчительське та наукове життя - розвиток творчих здібностей учнів в освітньому процесі.

18 листопада 2025 року м. Городня перебувало під масованим російським обстрілом дронами. Життя 75-річної Галини Калачник обірвалося під час прямого влучання дрона в її будинок. Разом із нею загинула її доглядальниця - 72-річна Ольга Тупик.

Ірина Чорненька - тернополянка, вчителька початкових класів, протягом багатьох років співпрацювала з одним із провідних освітніх видавництв - навчальна книга "Богдан". Народилася 27 жовтня 1967 року в с. Коханівка Тернопільської області. Закінчила Дубнівське педагогічне училище, а згодом - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Понад 10 років працювала у Корецькій загальноосвітній школі Рівненської області, також була редакторкою Всеукраїнської незалежної газети "Чарівниця". Маючи яскравий талант вчителя-методиста, співпрацювала з видавництвом над створенням навчальних посібників для учнів молодших класів, а з 1 грудня 2000 року і як його літературна редакторка.

19 листопада 2025 року 58-річна Ірина Чорненька загинула в Тернополі, під час масованого ракетного обстрілу міста військами російської федерації.

Костянтин Гузенко народився 27 січня 1997 року. Закінчив КПІ за спеціальністю «Відео-, аудіо- та кінотехніка». Костя був фотографом, медіапродюсером, також створював подкасти.

Співпрацював з 2020 року з креативною компанією Ukraïner, діяльність якої зосереджена на українських культурних проєктах. Після початку повномасштабного вторгнення фіксував історії деокупованих міст і сіл, працював із проєктом «Архів війни».

Штаб-сержант 35 окремої бригади морської піхоти 28-річний Костянтин Гузенко загинув 1 листопада 2025 року на Дніпропетровщині. Того дня ворог завдав удару балістикою по бійцях ЗСУ.

Євген Крамазін народився на Донеччині — у Краматорську. Закінчив Донбаську державну машинобудівну академію за напрямом «Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології». Працював оператором каналів українського державного іномовлення з 2021 року.

33-річний Євген Кармазін загинув 23 жовтня 2025 року внаслідок російського обстрілу дроном "Ланцет" по цивільній автівці, у якій їхав разом із колегою - журналісткою Оленою Губановою.

Олена Губанова (творчий псевдонім — Олена Грамова) народилася 25 червня 1982 року в Єнакієвому на Донеччині. Освіту здобувала в Краматорську. Зі студентських років працювала в журналістиці, а розпочала своє професійне життя з ведучої на радіо "Мелодія", пізніше працювала в локальних медіа, зокрема на регіональному телебаченні.

Із березня 2021 року Олена працювала на телеканалі "Дім". З 2022 року висвітлювала проблематику війни як воєнна журналістка. У червні 2023-го її нагородили орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

43-річна Олена Губанова загинула 23 жовтня 2025 року внаслідок російського обстрілу дроном "Ланцет" по її цивільній автівці.

Володимир Ільченко народився 28 листопада 1983 року у Вінниці. Випускник вищого художнього професійно-технічного училища за спеціальністю - художник - оформлювач. Працював за фахом у креативних агенціях.

28 березня 2023 року Володимир Ільченко долучився до Збройних Сил України. Спершу служив у 37 окремому полку зв'язку, потім виконував бойові завдання у складі 35 ОБрМП.

Із 2024 року протягом 11 місяців захисник вважався зниклим безвісти. Згодом за допомогою ДНК-експертизи підтвердили загибель 41-річного Володимира Ільченка, який загинув 1 грудня 2024 в районі Сонцевки Краматорського району на Донеччині.

Артем Торопов народився 15 березня 1988 року в Боярці на Київщині. Навчався у київській середній школі №46, вищу освіту здобув у Київському національному університеті культури і мистецтв за спеціальністю «Книгознавство, бібліотекарство і бібліографія».

Від 2010 року працював у відділі комплексної репрографії Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

17 червня 2024 року Артема Торопова призвали до лав Збройних сил України. Він служив оператором-радіотелеграфістом у складі 152-ї окремої механізованої бригади, де побратими знали його під позивним «Бібліотекар».

23 жовтня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу Селидового на Донеччині (Покровський напрямок), 36-річний Артем Торопов загинув. Деякий час вважався зниклим безвісти, згодом його смерть було підтверджено після проведення експертизи ДНК.

Ілля Машнін народився 29 червня 1999 року в Краматорську. Він був сином піаністки й сам від дитинства жив музикою: навчався в музичній школі, грав на ударних інструментах, брав участь у численних конкурсах та виступах. Поруч із музикою завжди був спорт — кікбоксинг, у якому він теж досягав успіхів.

Свій життєвий шлях він продовжив як музикант. Закінчив магістратуру в Луганській академії культури і мистецтв по класу ударних інструментів.

Ілля Машнін був не лише талановитим виконавцем, а й чудовим викладачем. Він навчав дітей у музичних школах Краматорська та Києва, і його учні щиро любили заняття з ним.

У вересні 2024 року Ілля став до лав 80-ї окремої штурмової бригади. Взяв собі позивний «Ударник». Він був оператором БПЛА у снайперській роті.

Життя 25-річного Іллі Машніна обірвалося 21 грудня 2024 року на Курському напрямку. Посмертно він був нагороджений медаллю «За мужність» III ступеня.

Леонід Павлюк народився 20 січня 1964 року в Луцьку. Отримав історичну освіту в Луцькому педагогічному інституті та майже 30 років викладав у Рожищенському ліцеї №4.

З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року він пішов добровольцем до територіальної оборони, згодом став водієм – радіотелефоністом 2-го окремого стрілецького батальйону. Після завершення тренувань 17–19 травня 2022 року, 2-й окремий стрілецький батальйон вирушив на східні кордони України захищати рідну землю. Місцем призначення став Красний Лиман на Донеччині. Саме там відбувся один із перших і найкривавіших боїв з початку повномасштабної війни. 23 травня 2022 року зв’язок з леонідом Павлюком обірвався. У червні з родиною зв'язалися росіяни і повідомили про можливий полон Леоніда.

Спершу Леонід Павлюк перебував у місті Старий Оскол, потім – у Тульській області, а згодом – у Зубово-Полянському районі Мордовії.Леоніда разом із 15–17 іншими полоненими змушували по 15 годин стояти з піднятими руками, без руху, у тісній кімнаті. Через відсутність медичної допомоги він часто втрачав свідомість.

59-річний Леонід Павлюк помер у російському полоні 1 вересня 2023 року – через неналежну медичну допомогу. У жовтні 2023 року його тіло повернули на батьківщину під час чергового обміну загиблими. Особу захисника вдалося встановити лише за допомогою ДНК-експертизи. І лише 8 червня 2024 року Герой остаточно повернувся додому – «на щиті».

Олександр Урванцев народився 26 липня 1989 року в місті Мена, на Чернігівщині. Навчався в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка, отримав фах вчителя фізкультури.

З 2017 року Олександр працював на чернігівському телеканалі "Дитинець". Перед початком повномасштабного російського вторгнення змінив роботу та почав працювати у всеукраїнському проєкті, однак у березні 2022 року повернувся до Чернігова, щоб висвітлювати події війни. Під час облоги міста разом з колегами знімав наслідки російських атак, зокрема зруйновані житлові будинки, школи та лікарні.

У вересні 2024 року добровільно підписав контракт з Третьою окремою штурмовою бригадою. 36-річний Олександр Урванцев загинув 7 жовтня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Харківщині.

Андрій Ніскубін народився 3 жовтня 1991 року в Кривому Розі. Свій талант музиканта й актора вдало поєднував із волонтерською діяльністю, зокрема через участь у мистецьких та освітніх проєктах культурно-громадського центру "Шелтер Плюс".

2023 року долучився до лав ЗСУ. Протягом двох років отримав поранення. 17 вересня 2025 року під час чергування російські війська вдарили по позиціях авіабомбою. Андрію Ніскубіну назавжди 33 роки.

Олександр Гатіятуллін народився 29 жовтня 1974 року в Маріуполі. Був громадським діячем, правозахисником, журналістом. Співзасновник та перший голова правління, член правління ГО “Україна без тортур”, тривалий час був представником Уповноваженого ВРУ з прав людини в місцях несвободи, правозахисником, журналістом, а також монітором національного превентивного механізму. Також Олександр Гатіятуллін координував один із напрямків "Маріупольської спілки молоді", керував проєктами в благодійній організації "Клуб Майбутнє".

У березні 2022 року Олександр Гатіятуллін доєднався до лав Збройних сил України. Пройшов шлях від солдата до старшого сержанта, від водія до командира пожежного взводу, від курсанта школи тактичної медицини до бойового медика.

Виконував бойові завдання на донецькому та сумському напрямках. Був нагороджений низкою відзнак і нагород, зокрема пам’ятним знаком 43 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила, нагрудним знаком “Ветеран війни”, медаллю “Хрест доблесті” Міністерства оборони України.

16 вересня 2025 року, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України, під час виконання бойового завдання, 50-річний Олександр Гатіятуллін загинув.

Костянтин Пономаренко народився 1990 року. Історик, випускник Національного університету "Києво-Могилянська академія" (магістратуру закінчив за спеціальністю "Юдаїка").

З початку повномасштабного вторгнення Росії мобілізувався до лав Збройних сил України. Пройшов службу в тилових підрозділах – згодом перевівся до бойової частини. На початку 2024 року опинився у складі 425-го окремого штурмового батальйону “Скала”.

Разом із підрозділом Костянтин Пономаренко воював на Покровському напрямку. У березні 2024 року, після одного з бойових виходів, зв’язок з ним було втрачено. Понад рік його вважали зниклим безвісти. У вересні 2025 року ДНК-експертиза підтвердила загибель 34-річного Костянтина Пономаренка.

Дмитро Пасічник народився 1992 року в Запоріжжі. Був випускником Львівського національного університету імені Івана Франка. У 2018 році він вступив на бакалаврат факультету культури і мистецтв за програмою «Хореографія». У 2022 році продовжив навчання на магістратурі за тією ж спеціальністю.

Дмитро працював у балетній трупі Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької з жовтня 2024 року. У червні 2025 року він добровільно вступив до ЗСУ.
32-річний Дмитро Пасічник загинув 14 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання.

Світлана Сємєйкіна народилася 2005 року у Матвіївській громаді Запорізької області. Закінчила місцеву школу і займалася музикою: була гітаристкою гурту «Similar Girls», який створила разом із найкращою подругою Крістіною Спіциною.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, юні вокалістки проводили концерти на підтримку українських захисників.

9 серпня 2025 року під час виступу у Запоріжжі потрапили під ракетний обстріл. 18-річна Світлана Сємєйкіна загинула на місці.

Музикантки одержали премію Muzvar Awards-2023 посмертно за відданість справі.

Крістіна Спіцина народилася 15 червня 2002 року у Матвіївській громаді Запорізької області. Закінчила місцеву школу і займалася музикою: спершу співала сольно, а потім — у дуеті з найкращою подругою Світланою Сємєйкіною. Разом створили гурт «Similar Girls». Коли почалося повномасштабне вторгнення, юні вокалістки стали проводити концерти на підтримку українських захисників.

9 серпня 2025 року під час виступу у Запоріжжі потрапили під ракетний обстріл.

10 серпня 2025 року 21-річна Крістіна Спіцина померла в лікарні.

Музикантки одержали премію Muzvar Awards-2023 посмертно за відданість справі.

Володимир "Подолян" Щерба народився 2 жовтня 1994 року у Вінниці. Здобув освіту у Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського. Однак справжнім покликанням життя для нього стала мистецька нива. Брав активну участь у громадському та культурному житті Вінниці. Зокрема, він - співзасновник об’єднання «Плай» та простору «Піч», організатор мистецьких проєктів та фестивалів Ticket to the Sun та Air Гоголь Fest.

Володимир Щерба приєднався до війська навесні 2025 року. Воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади на посаді оператора БпЛА роти ударних безпілотних авіаційних комплексів «Foxtrot». Воював на сумському напрямку. Свій останній бій 30-річний Володимир "Подолян" Щерба прийняв 5 вересня 2025 року.

Андрій Синишин народився 19 жовтня 1998 року в с. Розворяни на Львівщині.

Закінчив Львівський національний університет ім. Івана Франка (кафедра театрознавства і акторської майстерності, факультет культури і мистецтв), акторський курс Таїсії Литвиненко. Працював у Національному академічному українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької. Згодом – актор Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса та Львівського академічного театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки».

Від перших днів повномасштабного вторгнення під псевдо «Стус» став на захист країни, воюючи у складі 103-ї бригади, пізніше – у складі у 80-ї Галицької десантно-штурмової бригади, де змінив свій псевдо на «Абсурд».

Будучи вже у війську, записав відеоепізод, який використовується у виставі «Різдво. Тризна», яку продовжили грати у театрі «І люди, і ляльки».

26-річний Андрій Синишин загинув на фронті, поблизу Юнаківки на Сумському напрямку, 16 квітня 2025 року. Від 16 квітня по 11 вересня 2025 року вважався зниклим безвісти.

Денис Пономаренко народився 14 травня 1982 року.

Працював оператором-постановником в одній з найбільших продакшн-компаній України Starlight Media та на каналі СТБ. Зокрема, із 2009 до 2021 року був оператором та оператором-постановником низки проєктів: «Битва екстрасенсів», «Х-фактор», «Україна має талант», «Танцюють всі», «Феномен», «КУБ», «Детектор Брехні», «Серця трьох», «Крот», «Слідство ведуть екстрасенси».

У лютому 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Денис добровольцем долучився до лав ЗСУ. Він командував мінометним розрахунком, отримав дві почесні відзнаки. 7 серпня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Харківщині, 43-річний Денис Пономаренко загинув.

Ярослав Левицький народився 20 листопада 1985 року у Чернівцях. Активно долучався до розбудови культурних та освітніх ініціатив, зокрема співпрацюючи з Міжнародним фестивалем MERIDIAN CZERNOWITZ. Також був оператором 5 каналу” і ТРК “АСС”. Згодом став співзасновником та співвласником чернівецького Contrabanda bar.

Ярослав Левицький вступив до лав територіальної оборони в Чернівецькій області з перших днів повномасштабної війни у 2022 році.

Наприкінці жовтня 2024 року його перевели до військової частини на Покровському напрямку, а з 12 листопада 2024 року Ярослав вважався зниклим безвісти.

8 вересня 2025 року його рідні отримали підтвердження збігу з його ДНК. Ярослав Левицький загинув за соборність України у віці 38 років.

Євген Вишневський народився 1 жовтня 1992 року. Працював як звукорежисер в телевізійних та кінопроєктах. Зокрема, у його фільмографії: серіали "Карлос в Україні" (2023), "Жіночі секрети" (2020) та скриптед-реаліті "Київ вдень та вночі" (2016).

Став на захист у складі Третьої штурмової бригади, 2-го батальйону «Валькнут». Вийшов на завдання 28 травня 2025, а з 10 червня 2025 року вважався безвісти зниклим. Наприкінці серпня 2025 року родина отримала підтвердження про загибель 32-річного Євгена Вишневського.

Віра Тулупова народилася 18 червня 1954 року. Брала активну участь у відродженні аматорського мистецтва, залученні до вивчення українського фольклору. Учасниця народного фольклорного ансамблю народної пісні та побутового танцю «Громиця» Культурно-мистецького центру Дарницького району міста Києва.

28 серпня 2025 року загинула під час масованої ракетної атаки по Києву. Вірі Тулуповій виповнився 71 рік.

Ігор Науменко народився 7 листопада 1982 року. Випускник Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Працював як гончар, активно брав участь у фестивальному русі в Україні, відродженні традиційних промислів.

У квітні 2022 року вступив до лав ЗСУ. Згодом у війську отримав спеціальність старшого навідника мінометної батареї 7 батальйону 114 обр ТрО.

27 серпня під час виконання бойового завдання та відбиття ворожої атаки Ігор Науменко отримав важке поранення. Попри надану допомогу, під час евакуації його серце зупинилося. Йому було 42 роки.

Кирило Гриньов народився 28 грудня 1982 року. Як художник належав до мистецького об'єднання «P. Е. П.» («Революційний Експериментальний Простір»), учасники якого працювали з сучасним мистецтвом як частину політичного та суспільного дискурсу.

Кирило Гриньов пішов добровольцем на фронт у лютому 2022 року, після початку російського повномасштабного вторгнення. 2024 року отримав поранення, виконуючи завдання у Покровському районі Донецької області. Про загибель 28 серпня 2025 року повідомили його побратими.

Кирилові Гриньову було 42 роки.

Давид Чичкан народився 15 квітня 1986 року в Києві у родині художників Іллі Чичкана та Тетяни Ілляхової.

На початку 2000-х Давид розпочав творчу діяльність, сприймаючи мистецтво як інструмент соціальної та політичної критики. Він називав себе не художником, а "рисувальником" і працював у графіці, живописі, плакаті, стріт-арті, перформансі та тексті, прагнучи творити для робітників, а не для елітних галерей. У своїй творчості зосереджувався на соціально-політичній тематиці. Автор низки простих політичних плакатів. Найкращим інструментом донесення думки вважав текст, тому в його роботах текстова частина відіграє важливу роль.

Він ілюстрував "Адміністративний кодекс України", створював об’єктні проєкти та інсталяції, брав участь у Київському та Одеському бієнале, його роботи експонувалися в Україні та за кордоном.

8 серпня 2025 року, відбиваючи штурм ворожої піхоти на Запорізькому напрямку, Давид Чичкан отримав важкі поранення. Зранку 10 серпня 2025 року його серце перестало битися. Йому було 39 років.

Марина Гриценко народилася 26 травня 1986 року в селищі Ріпки на Чернігівщині. Вищу освіту здобула на факультеті історії в Національному університеті «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка.

У 2021 році доєдналася до «Пласту» і стала писарем станиці Чернігів. Захоплювалась музикою й українською історичною обрядовістю.

З 2008 року Марина Гриценко працювала науковою, згодом старшою науковою співробітницею Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана. Потім - головною зберігачкою фондів музею.

З початком повномасштабного російського вторгнення і наступу на Чернігівщину мешкала в музеї, щоб у разі небезпеки мародерства зберегти експонати інституції.

У лютому 2023 року Марина вступила у військо і стала стрільцем-санітаром у 3 окремій штурмовій бригаді. Як бойова медикиня брала участь у боях за Харківщину. У січні 2025 року за заслуги перед Україною отримала орден «За мужність».

Марина Гриценко у віці 39 років загинула вранці 7 серпня 2025 року — під час виконання бойового завдання їх атакував ворожий дрон.

Ігор Климович народився 13 червня 1991 року в селі Грабовець Львівської області. Закінчив Дулібський ліцей імені Маркіяна Шашкевича, згодом навчався на факультеті туризму в Карпатському національному університеті.

Він випустив декілька власних поетичних збірок. Упродовж останніх десяти років жив у Києві.

У 2012 році Ігор Климович балотувався до Верховної ради України VII скликання від партії "Українська національна асамблея", брав участь у Революції гідності. Окрім того, він заснував спортивно-оздоровчий клуб "Беллатор" та історичний клуб "Застава". Мандрував Україною, збирав старожитності, цікавився реконструкцією давньоруської та середньовічної культури. Був знавцем історичної зброї, побуту, одягу та звичаїв. Перший українець, який став учасником міжнародної асоціації експериментальної археології EXARC. Постійний учасник фестивалю "Ту Стань!", де разом із побратимами з клубу живої історії "Застава" відтворював культуру вікінгів у Русі.

У 2021 році Ігор став лауреатом призу глядацьких симпатій у конкурсі "Мандрівник-фотограф року", цього ж року презентував фотовиставку "Людина і війна" в місті Стрий – 48 чорно-білих світлин, зроблених на плівку на фронті. Також працював над костюмами до фільму "Демони" Наталки Ворожбит.

У 2022 році Ігор став до лав Хорунжої служби Третьої окремої штурмової бригади. Він розробляв методики морально-психологічного забезпечення, проводив лекції, організовував екскурсії, зустрічі з культурними діячами для військовослужбовців.

Займався евакуацією культурної спадщини: разом із побратимами 3 ОШБр врятував 900-літню Половецьку кам'яну бабу з Донеччини, яку під обстрілами вивіз до Дніпровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.

У лютому 2025 року Ігор Климович отримав звання молодшого лейтенанта.

Ігор Климович прийняв свій останній бій 30 липня 2025 року в Харківській області. Йому було 34 роки.

Ярослав Швець народився у відомій творчій родині в Ірпені. З’явився у стрічці в невеликій, але яскравій ролі у фільмі "Редакція". Поза кадром працював у бригаді піротехніків. Також зʼявлявся у театральних виставах.

Ярослав зазнав поранень 2 травня, побратими евакуювали та перевезли до клініки у Дортмунді. 9 травня помер від отриманих поранень. Ярославові Швецю було 26 років.

Під час звільнення міста Ізюм загинув лялькар Владислав Захаренко. У 2017 році Владислав закінчив Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури. Певний час працював лялькарем у театрі Кривого Рогу. Мріяв зніматися в кіно.

Владиславу Захаренку було 26 років.

Макс Левін народився 7 липня 1981 року в Боярці на Київщині. Закінчив КПІ, після цього одразу почав працювати як фотожурналіст, фотодокументаліст та оператор у багатьох виданнях. Більшість його робіт пов'язані з документуванням наслідків російських злочинів в Україні.

Працював на hromadske, Lb.ua, також співпрацював з Wall Street Journal, Reuters, BBC, Breaking news Poland, EU AGENDA, World news, ELLE, TV-24, Radio Bulgaria, Ukraine Crisis Media center, Vatican news, Радіо Свобода (RFE/RL).

Зв'язок із Левіним був втрачений 13 березня. 1 квітня поліція виявила тіло фотожурналіста з вогнепальними пораненнями на Київщині. У Макса Левіна залишились четверо неповнолітніх синів, цивільна дружина та літні батьки.

Перевозячи авто для захисників на Сумщині, загинув тенор Одеської національної опери Владислав Горай. Народився у родині професійних музикантів, навчався у Вінницькому педагогічному інституті та в Одеській консерваторії, в останній із яких він викладав після закінчення.

З 1993 року Владислав Горай був членом оперної трупи Одеського національного академічного театру опери та балету. Лауреат Національного конкурсу камерної музики в Хмельницькому та Міжнародного вокального конкурсу імені Антоніна Дворжака в Карлових Варах, Чехія. З гастрольними турами побував на сценах багатьох столиць світу, де пропагував українську культуру та мистецтво. Від 2013 року заслужений артист України.

У червні 2025 артист вирушив на північ, щоби надати допомогу пораненим, перебрати уламки та евакуювати мирне населення з пунктів, що опинилися під загрозою. Після фатального ДТП додому він не повернувся.

Владиславу Гораю було 58 років.

Станіслав Гуменюк, 1966 року народження, був жителем села Новобратське Чоповицької громади. Людина багатогранна: активіст, співак, композитор, волонтер, учитель, ініціатор руху «Врятуємо Полісся!», фотограф.

З 2018 по 2021 рік працював у Чорнобильському заповіднику, пізніше — у ДСП «Екоцентр». 2024 року мобілізувався як головний сержант до 153-ї окремої механізованої бригади.

22 червня 2025 року внаслідок російського ракетного удару на Херсонщині загинув у віці 59 років.

Дмитро Горнов народився у місті Дніпрорудне на Запоріжжі, згодом родина переїхала до Ніжина на Чернігівщині. Випускник Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Ще в студентські роки Дмитро активно долучався до громадського життя в університеті й місті. Був фронтменом та автором пісень рок-гурту «Вирій». У 2018 році гурт випустив альбом «Грані сновидінь». Того ж року Дмитро переїхав до Чернігова й приєднався до команди Суспільного як звукорежисер.

Дмитро Горнов також брав участь у створенні різних культурологічних проєктів. На «Українському Радіо Чернігів» він вів передачу «Грати чи не грати?», де розповідав про музичну освіту дітей. Також працював над фільмом «Битва за Чернігів».

У квітні 2024 року його мобілізували до лав Збройних сил України.

Базову військову підготовку він проходив у Великій Британії. 3 червня 2024 року Дмитро Горнов завершив навчання у школі індивідуальної підготовки військовослужбовців. У листопаді того ж року був переведений на посаду стрільця-снайпера у роту, що спеціалізувалась на знищенні противника шляхом колективної підготовки. Згодом його направили на курс підготовки сержантів, після чого він став інструктором навчального батальйону резерву оперативного складу. У березні 2025 року Горнов отримав посаду інструктора, а вже в травні — звання молодшого лейтенанта. Він командував взводом 158 окремої механізованої бригади.

Дмитро Горнов у віці 30 років загинув 21 червня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Сум.

Максим Сірош народився 17 вересня 1984 року в Києві. У 2003-2004 роках проходив службу у лавах Збройних Сил України в місті Біла Церква. Згодом працював в ресторанному бізнесі, закінчив школу акторської майстерності театру-студії «SPLASH». Працював у творчому об’єднані «Хорт», займався каскадерством, організацією історичних фестивалів та івентів, виготовляв амуніцію та декорації для кіно. 2019 року зіграв роль другого плану в українському художньому фільмі “Між рядками” (режисери - Антон Чистяков, Роман Краснощок).

Після 24 лютого 2022 року Максим Сірош пішов добровольцем на фронт. Долучився до лав 25-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ. Служив на посаді головного сержанта-командира відділення кулеметного взводу стрілецької роти.

Старший прапорщик Максим Сірош (псевда - Септон і Чубчик) у віці 37 років поліг 13 липня 2022 року поблизу міста Сіверськ Донецької області. Він врятував свій батальйон у бою з окупантами ціною власного життя.

Указом Президента України №689/2022 від 6 жовтня 2022 р., “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений медаллю "За військову службу Україні" (посмертно).

Євгенія Базилевич була маркетологинею, інструкторкою з йоги та аюрведичною наставницею, водночас реалізовувала свої творчі потенціали одразу в кількох напрямках. Як парфумерка створила телеграмканал “Естетична Муза: Сенсорний проєкт”, тематику якого сама означила як “творчі експерименти з запахами та смаками, роздуми про естетику та пізнання себе через неї”. Її дописи мотивували до пошуку краси й гармонії у сьогоденні, а також містили чимало фактів та спостережень зі світу парфумерного мистецтва.

Також Євгенія створювала авторські прикраси, які представляла в мережі, зокрема в інстаграм-акаунті barvysta_jewelry, супроводжуючи короткими описами технік, використаних матеріалів, утілених ідей. Експериментувала з формами та текстурами, а також із інтерпретацією традиційних українських прикрас у своїх виробах.

43-річна Євгенія загинула у своєму помешканні у Львові зі своїми трьома доньками 7-річною Емілією, 18-річною Дариною та 21-річною Яриною під час ракетного обстрілу.

Дарина була студенткою другого курсу програми “Культурологія” Гуманітарного факультету УКУ, стипендіаткою університету, менторкою “Лабораторії волонтерства” УКУ, де займалася популяризацією культури та проводила мотиваційні заходи для школярів.

У свої 12 років зіграла роль у короткометражному фільмі “Пляма”, свій акторський талант розвивала у театральній студії “Птах”. З 7 років була членкинею Національної скаутської організації “Пласт”.

У мотиваційному листі на отримання стипендії УКУ зазначила, що обрала для вивчення “культурологію”, “оскільки я дуже творча людина, цікавлюся культурою та історією своєї країни і в майбутньому хочу розвивати культуру України та розповідати про неї всьому світу…”.

18-річна Дарина загинула зі своїми сестрами Яриною та Емілією, а також мамою Євгенією.

Ярина була пластункою та випускницею НУ “Львівська політехніка”. Закінчила ліцей імені Василя Стуса. Працювала проєктною менеджеркою офісу “Львів – Молодіжна Столиця Європи”, а також програмною менеджеркою Всеукраїнського заходу для молоді “Молодвіж”, була активісткою та волонтеркою.

Ярина загинула зі своїми сестрами Дариною та Емілією, а також матір'ю Євгенією, маючи 21 рік.

Віталій Кокошко народився у 1966 році. Свою діяльність розпочав на Одеській кіностудії, де пройшов шлях від нічного водія знімальної групи до виконавчого продюсера. У 1998 році заснував рекламну агенцію «Кінограф», яка здобула визнання завдяки своїм креативним та лаконічним роботам. Під час Помаранчевої революції займався документальною зйомкою. Кадри з цієї зйомки неодноразово використовували українські та закордонні кінематографісти.

Під керівництвом Віталія Кокошка його креативна агенція отримала понад 350 нагород на різноманітних рекламних фестивалях, включно з «Cannes Lions», «Epica», «Eurobest», «Golden Drum» та «Golden Hammer». Особисто Віталій був володарем семи гран-прі та 43 нагород EFFIE Ukraine.

Агенція «Кінограф» тричі визнавалася найефективнішим агентством року в Україні.

З початком повномасштабної агресії росії проти України Віталій Кокошко приєднався до лав Збройних Сил України.

Поліг за Україну 24 лютого 2025 року на 59 році життя.

Юрій Феліпенко народився 8 травня 1993 року у Запоріжжі. У 2015 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карповича Карпенка-Карого за спеціальністю “Акторське мистецтво та режисура драми” у майстерні Юрія Висоцького та Євгена Локтіонова. З 2016 року - актор Київського академічного драматичного театру на Подолі, де зіграв понад 20 ролей. Також працював у театрі-студії «Стігма» та займався дубляжем закордонних фільмів. Неодноразово номінований на Мистецьку премію «Київ» у категорії «Театральне мистецтво».

На екрані Юрій Феліпенко вперше з'явився у 2014 році. Популярність актору принесли головні ролі у серіалах «Колір пристрасті» та «Обіцянка Богу». Також Юрій Феліпенко знімався у серіалах «Відділ 44» та «Що робить твоя дружина».

У квітні 2024 року мобілізувався до лав ЗСУ. Юрій Феліпенко загинув у віці 32 років 15 червня 2025 року, виконуючи бойове завдання БпАК «Ахіллес» 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка.

Михайло Климченко народився 17 квітня 1975 року в родині відомих художників Тетяни Дедковської та Сергія Климченка. 1997 року закінчив акторське відділення Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого у майстерні Анатолія Пазенка та Михайла Рєзниковича.

У 1990-х роках працював художником у Національному театрі імені Лесі Українки. Згодом розпочав кар’єру художника монументально-декоративного мистецтва. Зокрема, створював декоративні та тематичні вітражі, мозаїки для храмів і приватних будинків.

Михайло Климченко був членом Національної спілки художників України. 2009 року виграв Міжнародний конкурс художніх виробів зі скла “ВітроПрофі”.

Серед найвідоміших робіт Михайла Климченка:

• мозаїка “Архістратиг Михаїл” у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Путивлі, 2000 рік;
• триптих “Св. Іоанн Предтеча на Йордані” в церкві Іоанна Предтечі в Харкові, 2006 рік;
• мозаїка “Спас Нерукотворний” у Свято-Воскресенській церкві села Криві Коліна (Черкащина), 2007 рік;
• мозаїки в арках вівтаря Свято-Троїцької церкви Китаївської Пустині в Києві, 2012 рік;
• вітражі для храму священномученика Олександра, архієпископа Харківського, 2007–2010 роки.

15 червня 2025 року помер у шпиталі від отриманих під час виконання бойового завдання поранень у віці 50 років.

На фронті загинув український актор, телеведучий і військовий Максим Неліпа.

Був шоуменом і ведучим проєктів на українському телебаченні: «Програй мільйон» (ICTV), «Хто там?» (УТ-1,«1+1»), «Народна зірка» (телеканал «Україна»). Також брав участь у телепроєктах «Танці з зірками» та «Дизель шоу».

Максим Неліпа вступив до лав Збройних сил України після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Проходив службу в 14-му окремому полку безпілотних авіаційних комплексів Сил безпілотних систем ЗС України. Був командиром роти обслуговування та ремонту, мав звання старшого лейтенанта.

Максимові було 48 років.

На фронті загинув артист, балетмейстер і художній керівник театру танцю «Екватор» Чернігівського обласного філармонійного центру Віктор Войников.

Понад два десятиліття творче життя митця було пов’язане з Чернігівським обласним філармонійним центром. Він був артистом балету Академічного ансамблю пісні і танцю «Сіверські клейноди», а також артистом балету Академічного народного хору.

У 2023 році Віктора Войников, який на той час був художнім керівником театру танцю «Екватор» обласного філармонійного центру і головою обласного осередку Національної хореографічної спілки України, мобілізували до лав ЗСУ.

Він загинув під час виконання службових обов’язків, захищаючи Україну.

У боях за Україну загинув актор Дніпровського українського молодіжного театру Максим Ковтун. Від початку повномасштабного вторгнення він встав на захист України та пішов служити добровольцем.

Він грав ролі як у виставах для дорослих, так і для дітей. Зокрема, брав участь у постановці "Гравці" за твором Миколи Гоголя, зіграв головну роль у виставі "Езоп", а також працював у понад десятку лялькових і класичних дитячих спектаклів.

Внаслідок російського ракетного удару по Вінниці 14 липня загинула акордеоністка Галина Олексів. Галина закінчила коледж культури і мистецтв імені Леонтовича у Вінниці. Згодом переїхала до Львова, де викладала у Львівській національній музичній академії ім. М. Лисенка на кафедрі народних інструментів.

Дмитро Буйвал був військовослужбовцем 106-ї окремої бригади територіальної оборони, старшим оператором другого протитанкового відділення взводу роти вогневої підтримки. У мирному житті Дмитро впроваджував вуличне мистецтво живих статуй, розвивав мистецтво файер-шоу в Україні.

Серед творчих проєктів Дмитра: театр вогню «Інітія», театр вогню «Яровіт», арт-група «Конкордія», творче об’єднання “Артіль Міф”.

У 2017 році організував мініфестиваль живої скульптури «Казкова вулиця». У 2017 та 2019 рр увійшов до «ТОП-50» митців світу, за версією «World living statues Аrnhem» (Нідерланди), а у 2018 році — до «ТОП-30» артистів, за версією чемпіонату живих скульптур, який проходив в Англії. У 2020 році переміг на Всеукраїнському фестивалі вуличних мистецтв.

Був натхненником фестивалю «Харитоненко Fest» у рідних Сумах.

12 вересня 2022 року під час деокупації Харківської області загинув боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ, музикант Василь Мармус. Грав на багатьох інструментах, зокрема, акордеоні, бандурі, губній гармоніці, тромбоні. Був учасником гурту «Октава». Василь був членом Тернопільської кінокомісії (2021, мріяв створити філію в Чорткові). Зіграв роль енкаведиста в національному неігровому фільмі «Марія» (2021).

Василь Мармус брав активну участь у Революції Гідності 2013-2014 року. Батько Василя — відомий український дисидент Володимир Мармус. У 2022 році, перед початком повномасштабної війни росії проти України Василь присвятив батькові пісню «Брати по неволі». На момент загибелі Василю було 30 років.

У вересні 2024 року загинув чернівецький громадський діяч та музикант Пилип Стахов.

Пилип «Філ» Стахов був воїном буковинського підрозділу «Альбін», який входить до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов».

В Чернівцях Пилипа знали як музиканта місцевого музичного гурту RUTA.band. Стахов також провадив активну громадську діяльність — зокрема, він був автором проєкту влаштування мілітарі-майданчика у парку ім. Ю. Федьковича у Чернівцях.

18 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині загинув музикант академічного симфонічного оркестру Запорізької обласної філармонії Богдан Немцов.

Богдан народився у місті Марганець на Дніпропетровщині. У 2013 році закінчив Запорізьке музичне училище ім. П. Майбороди, навчання продовжив у Дніпропетровській академії музики на струнно-смичковому відділі. У 2017 році Богдан Немцов долучився до групи альтів академічного симфонічного оркестру Запорізької обласної філармонії. У складі оркестру брав участь у створенні класичних різножанрових програм і тематичних концертних циклів.

З початком повномасштабної війни чоловік добровільно став до лав Збройних Сил України. На момент загибелі Богдану було 32 роки.

3 квітня у лікарні від бойового поранення помер митець, поет і культурний діяч Геннадій Гаврилів, відомий як Ґеник.

Геннадій Гаврилів — активний учасник культурного життя Івано-Франківська. Працював у сфері дизайну, літератури та перформативного мистецтва, був співзасновником мистецьких ініціатив, писав поезію, займався живописом та мав виразну авторську манеру письма.

Після початку повномасштабної війни Гаврилів мобілізувався до лав Збройних сил України. Після навчання служив кухарем в одній з аеромобільних бригад, згодом потрапив у бойовий підрозділ як навідник. У 2023 році боєць отримав поранення у Бахмуті. Восени 2024 року чоловік повернувся на фронт, служив стрільцем у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді. У березні 2025 року Геннадій Гаврилів отримав уламково-вогнепальні поранення. Воїн помер 3 квітня в одному зі шпиталів Києва.

5 квітня під час виконання бойового завдання загинула українська художниця і військовослужбовиця Маргарита Половінко.

У 2012-2015 році Маргарита вивчала образотворче мистецтво у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі, а згодом — у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де здобула спеціальність живописниці. Її ранні роботи зверталися до слов’янської міфології та фольклору: фігури, які майже зникають у просторі, текучі лінії, атмосфера промовистої тиші.

З 2023 року Маргарита відвідувала курси парамедиків та малювала свій щоденник кров'ю, який хотіла закінчити коли закінчиться війна – дати людям змогу змити кров з малюнків. З 2024 року займалася волонтерською діяльністю та евакуацією поранених захисників на евакуаційному транспорті, першій ланці ланцюга евакуації. Пізніше приєдналася до Другого механізованого батальйону 3 ОШБ.

13 квітня внаслідок російського ракетного удару по Сумах загинула музикантка та викладачка Олена Когут. Жінка була солісткою-органісткою у Сумському національному театрі ім. М. Щепкіна, викладачкою Сумського коледжу мистецтв. Крім викладання та професійного заняття музикою Олена Когут виступала за кордоном, де виконувала гімн України в історичних храмах Європи, аби поширювати рідну культуру.

Поет, прозаїк та кіносценарист Мирослав Герасимович (Кулик) загинув на війні в Авдіївці Донецької області. Також він був фундатором Школи Вільних Мистецтв імені Вечірнього Простору. У війську був із перших днів повномасштабної війни, став кулеметником.

Мирославові було 56 років.

На фронті загинув художник, дизайнер та військовий Владислав Коломийчук. У рідному Запоріжжі він створив кілька відомих муралів. Також кастомізував різні речі: автівки, мотоцикли, музичні інструменти. З початком повномасштабної війни став на захист України.

Владиславові було 29 років.

Під час ракетного удару РФ по Вінниці загинув звукорежисер концертів Євгеній Коваленко. Вищу освіту здобув у Київськрму національному університеті театру, кіно та телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Він працював у команді співачки Roxolana. Напередодні загибелі готувався до її концерту у Вінниці.

Євгенію було 25 років.

На фронті загинув продюсер телесеріалів, військовий Юрій Кірпік. Долучився до створення українських серіалів "Джованні", "Будиночок на щастя". Від початку війни у 2014 році навчався військовій справі. З початком повномасштабної війни став на захист України.

На фронті загинув фокуспулер - асистент кінооператора, військовий Роман Плахотник. Роман долучився до створення фільмів "Мам", "План А", "Київська історія", "Пік страху", "Погані дороги". Плахотник долучился до лав тероборони України із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році.

На фронті загинув поет, бойовий медик та лікар-кардіолог вищої категорії Володимир Воліков. Володимир проходив службу на Сході України та мав позивний Скіф. У 2024 році року Володимир опублікував книгу «Поезія, опалена війною», в якій передав свої емоції та думки під час війни.

На війні загинув скульптор, військовий Тарас Шевченко. Він був співробітником національного природного парку "Тузлівські лимани", для якого створив низку скульптур і арт-об'єктів. На початку повномасштабної війни став на захист України.

Тарасові було 25 років.

На війні загинув актор театру і кіно, військовий Олексій Самойленко. Навчався у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Відомий своїми ролями у кіно та серіалах, зокрема "Доктор Віра" і "Прогулянка у порожнечі". Також грав у театрі "Майстерня Олени Лазович", зокрема у виставі "Лавр". З перших днів повномасштабної війни став на захист України.

Олексієві було 28 років.

На фронті під час виконання бойового завдання загинув співак, актор театру та кіно, військовий Богдан Соломка. Раніше він був вокалістом у Рівненській обласній філармонії. Пізніше грав у київському театрі мюзиклу, а також виконував епізодичні ролі у популярних телесеріалах України.

Богданові був 31 рік.

Під час російської окупації Київської області росіяни закатували співака Андрія Шипила. Разом із ним загинули його батьки та дядько. Їхні обгорілі тіла після звільнення Бучі Збройними силами України знайшли на перехресті вулиць Старояблунської та Івана Франка. Андрій здобув музичну освіту у Ніжинському державному університет імені Миколи Гоголя. Став учасником Академічного камерного хору "Хрещатик", також співав у церковному хорі в Бучі.

Андрієві було 33 роки.

Під час російського артилерійського обстрілу в Нікополі загинула хористка Людмила Демченко. Під час атаки вона йшла вулицею. Демченко була учасницею фольклорного гурту "Микитин Ріг". Працювала у культурно-спортивному комплексі Нікопольського заводу феросплавів. Співала на різних заходах у місті. Останній час була хористкою у церкві.

Людмилі було 75 років.

На фронті загинув музейник, викладач і військовий Микита Білостоцький. У 2000-му Микита очолив новостворений музей історії Харківського національного університету будівництва та архітектури. Викладав на кафедрі філософію архітектури. Служив під час АТО, повернувся вдруге на фронт з початком повномасштабної війни.

Під час виконання бойового завдання загинув музикант та військовий Юрко Стецик. Він заснував гурт “Трясовина”, співав у панк-гурті “Пенсія”.  Грав на гітарі, бас-гітарі, бубні та цимбалах. Від 24 лютого 2022 року служив у складі 102 окремої бригади. Офіційно вважається зниклим безвісти. Кілька побратимів підтвердили батькам, що Юрко загинув.

Юркові було 23 роки.

Під час оборони Маріуполя загинув митець і військовий Тарас Лаврів. Випускник Львівського коледжу ім. Івана Труша та Львівської національної академії мистецтв. Займався скульптурою, працював директором художньої школи. Був гітаристом українського патріотичного гурту "Залізний Хрест", а також виступав у гуртах "Nonsun" та "Gravitsapa". З перших днів повномасштабного вторгнення Тарас доєднався до лав Окремого загону спецпризначення "Азов" Національної гвардії України. 

Тарасові було 32 роки.

Під час виконання бойового завдання на фронті загинув історик, мандрівник та військовий Марко Вуянко. У 2008 році поступив на навчання в Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника на факультет історії, політології і міжнародних відносин. У студентські роки був активним учасником дослідницьких археологічних експедицій. У 2018-2020 роках Марко працював науковим співробітником військово-історичного музею "Герої Дніпра". З початком повномасштабної війни став на захист України.

Маркові було 32 роки.

На фронті загинув музикант, басист і військовий Андрій Матейко. Він грав на бас-гітарі у рок-гуртах Breath Of Fate, Majesty of revival, Contaminated. Захищав Україну у складі 47-ї окремої механізованої бригади.

Андрієві було 26 років.

На фронті загинув рок-музикант, військовий Антоній Рабел. Зокрема він грав на барабанах у альбомі "Подих долі" гурту Breath of Fate. Із жовтня 2022 року у лавах Збройних Сил України захищав Україну

Антонію було 30 років.

На фронті загинув історик, громадський діяч та військовий Рустем Мамут оглу Аблятіфов. Незадовго до загибелі здобув ступінь доктора філософії за спеціальністю "Історія та археологія". Викладав студентам-історикам спецкурси з історії киримли. З початком повномасштабної війни боронив Україну у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Рустемові було 57 років.

Під Бахмутом загинув історик, краєзнавець, військовий Валерій Хоружий. До 2004 року він працював на кафедрі народознавства та історії культури. Був одним з учасників факультетської етнографічної експедиції. З 1 лютого 2023 року пішов до лав Збройних Сил України. 

Валерію був 51 рік.

Внаслідок російської атаки по Святогірську на Донеччині загинула директорка Святогірського історико-архітектурного заповідника Світлана Шарабан. Снаряд поцілив у машину, в якій жінка намагалась евакуюватись. У музейній сфері Світлана працювала від 1979 року, обіймаючи посаду старшого наукового співробітника Харківського історичного музею. З 1985 року працювала у державному історико-архітектурному заповіднику у Святогірську.

На фронті загинув історик, науковець, завідувач Сектору освітньої роботи Музею Історії Десятинної Церкви, військовослужбовець Олександр Гонтар. Закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. З 2014 року працював у Музеї Історії Десятинної Церкви.

На війні загинув фотохудожник, режисер, журналіст та військовий Ярослав Шапочка. Про його смерть стало відомо 10 лютого 2025 року. Від березня 2023 року він не виходив на зв'язок. З початком повномасштабної війни він став на захист України.

Під час російського ракетного удару на Запоріжжі загинув митець і військовий Ігор Пилипко. Він докладався до збереження архітектурної спадщини Івано-Франківська і брав участь у ініціативі Франківськ Який Треба Берегти. Закінчив художній факультет Прикапартаського національного університету і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво". Багато років пропрацював в університеті, пізніше працював на підприємстві з виробництва меблів.

Під час боїв на Запоріжжі художник, різьбяр, військовий Володимир Клід. Своє життя присвятив різьбярству. Закінчив Прикарпатський університет імені Василя Стефаника за спеціальністю “Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво”. Брав участь у миротворчих операціях у Косово, Ливані, Іраку, а також у АТО на сході України. У лютому 2022 року знову став на захист держави у складі 102-ї бригади.

Володимирові було 49 років.

На Донеччині під час виконання бойового завдання загинув історик, археолог, військовий Юрій Ревера. Вищу освіту здобув у Львівському національному університеті імені Івана Франка на історичному факультеті за спеціальністю. Від 2008 року обіймав посади історика, археолога, молодшого наукового співробітника Науково-дослідного центру "Рятівна археологічна служба" Інституту археології НАН України.

Юрію був 51 рік.

Під час евакуації з Київщини загинув Олег Козак, головний бібліограф відділу шевченкознавства. Із 1992 року працював у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого) головним бібліографом науково-бібліографічного відділу. А з 2002 р. обіймав посаду провідного, а згодом – головного бібліографа відділу шевченкознавства в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Бібліотекарка Алла Давидюк загинула у власній оселі внаслідок російського удару авіабомбами по Дружелюбівці на Харківщині. Працювала завідувачкою Дружелюбівської бібліотеки-філії КЗ "Борівська централізована бібліотечна система" протягом 22 років. 

Аллі було 54 роки.

Бібліотекарка Оксана Андріянова загинула на пероні вокзалу в місті Краматорськ під час евакуації – тоді російська станція завдала ракетного удару по залізничній станції. Оксана Андріянова працювала в Центральній бібліотеці Краматорська з серпня 1994 року. Була авторкою багатьох ініціатив, що організовувалися в бібліотеці, залучала нових читачів. Останні роки працювала здебільшого з молодіжною аудиторією. Неодноразово відзначалася  подяками Центральної міської публічної бібліотеки, Управління з гуманітарних питань Краматорської міської ради.

Оксані було 44 роки.
 

Під час виконання бойового завдання у Запорізькій області загинув поет та військовий Артур Павленко. Творчість Артура Павленка належить до крила експериментальної поезії. Збірка віршів Павленка “Мрії” була видана посмертно у 2023 році. З перших днів повномасштабної війни Росії проти України пішов добровольцем до Збройних Сил України.

Артурові був 31 рік. 

Під час виконання бойового завдання на Донеччині, захищаючи “трасу життя” Бахмут-Лисичанськ, загинув архітектор Маркіян Нагорнюк. Після закінчення кафедри дизайну архітектурного середовища Львівської політехніки працював у низці компаній та долучився до багатьох проєктів, зокрема працював над розробкою площі перед Замком Любарта, що у Луцьку. 24 лютого 2022 року мобілізувався та став на захист країни.

Маркіяну було 29 років.

На фронті загинув науковий співробник “Софії Київської”, керівник музею "Кирилівська церква" та військовий Денис Борисов. Випускник магістерської програми “Археологія” НаУКМА 2013 року. Вивчав історію та побут Києво-Софійського архієрейського дому. З початком повномасштабної війни захищав Україну на фронті.

Денисові був 31 рік.

На фронті загинув історик, археолог, військовий Микола Майорчак. Він також був науковим співробітником Львівського історичного музея. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Виконував бойові завдання у лавах 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. 

Миколі був 31 рік.

На фронті загинув автор електронної музики, військовий Михайло Бікетов. Він також був учасником спільноти електронної музики Module. З початком повномасштабної війни вступив до 28 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Команда лейблу Dnipropop збирає доробок Михайла, аби випустити його альбом.

Михайлові було 24 роки.

Вадим Прокопенко (позивний "Прокоп") працював в енергетичній галузі, був письменником і ветераном АТО. Загинув у бою поблизу Малої Токмачки на Запоріжжі. Книжка його авторства під назвою "Дідові історії" вийшла 2018 року у видавництві "Орієнтир". Це збірка віршів для дітей, яка оповідає про наших предків. З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ у складі 78-го окремого десантно-штурмового полку.

Загинув у віці 38 років.

Євгеній Осієвський ‒ антрополог і журналіст, автор численних науково-популярних і культурологічних розвідок. Дописував для науково-популярного журналу "Куншт" та журналу соціальної критики "Спільне". Під час виконання бойового завдання під Бахмутом загинув внаслідок того, що біля нього вибухнув снаряд. У листопаді 2022 року пішов добровольцем у ЗСУ. Служив на посаді стрільця-санітара у 77 аеромобільній бригаді, з кінця січня 2023 року почав виходити на бойові завдання під Бахмутом.
 

Євгенію було 29 років.

Педагог, науковець, історик, громадсько-політичний діяч Любомир Крупа загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині. Вважався офіційно зниклим безвісти. Загибель підтверджена рішенням Тернопільського міськрайонного суду 6 березня 2024 року. Був одним з організаторів та першим головою студентського науково-пошукового товариства "Обереги", координатором студентського дискусійного клубу "Діалог", членом УНА-УНСО, культурно-просвітницького товариства "Вертеп".У 2004 році став кандидатом історичних наук зі спеціальності "Історія України". Автор 28 наукових статей, тез і публікацій. Одразу після початку повномасштабного вторгнення став на захист України. Службу розпочав у 105-й окремій бригаді тероборони, ставши солдатом-кулеметником.

Любомирові було 47 років.

Сергій Луговой (позивний "Волота") ‒ письменник з Харкова. Загинув під час бою поблизу Вовчанська на Харківщині. У видавництві "Фоліо" посмертно вийшов його роман "Волот" про князя Святослава Хороброго. 
 

Фотограф та солдат Станіслав Горбовцов (позивний "Сталкер") загинув під час виконання бойового завдання під Бахмутом на Донеччині. Був учасником фотовиставок. Зокрема, мав персональну виставку фотографій "Чорнобиль ‒ нагадування для живих". Досліджував підземний Київ, любив подорожувати в Чорнобильській зоні. З початком повномасштабного російського вторгнення приєднався до лав столичної ТРО. Став бійцем 204-го окремого батальйону територіальної оборони Збройних Сил України, де обіймав посаду кулеметника.

Станіславові було 30 років.

У реанімації в одній із київських лікарень помер поет та військовий Віктор Щолоков. Він дістав поранення у голову, яке отримав під час виконання бойового завдання під Бахмутом на Донеччині. З 2016 року брав участь у літературних, музично-поетичних вечорах. Активний учасник харківського літературного слему. Був організатором літературного батлу у період, коли слем не відбувався. Його запамʼятали як енергійного, артистичного та різностороннього митця. З початком повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну.

Вікторові було 29 років.

На фронті загинув письменник, адвокат і військовий Денис Гордєєв. Посмертно видана збірка його оповідань "Слово про війну". Окремі оповідання Дениса читалися у подкасті "Війні і Книга".

Денисові було 42 роки.

Під час евакуації поранених побратимів на Харківщині загинув письменник, спортсмен і військовий Євгеній Ролдугін.  Мав пурпурний пояс із бразильського джиу-джитсу. Воював з часів АТО/ООС. Служив у складі 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Посмертно у видавництві "Пропала грамота" вийшла його книжка "Час відважних" (2023).

Євгенію було 27 років.

Внаслідок російського ракетного удару на Миколаївщині загинув письменник та військовий Владислав Кондратюк. Вірші та прозу Владислава публікували видання Рівненщини. Посмертно видана єдина збірка "Долина богів", що вміщує оповідання, написані до повномасштабної війни. 

Владисловові було 22 роки.

Під час евакуації поранених у Запорізькій області загинув письменник, студент адвокатури і бойовий медик Богдан Кряж. Під час повномасштабного вторгнення вступив до добровольчого батальйону "Братство" ГУР. Посмертно видана збірка його оповідань "Фантоми".

Богданові було 19 років.

Під час виконання бойового завдання загинув літературознавець, журналіст, поет та військовий Микола Рачок. Він вивчав філологію, а потім – літературознавство у Києво-Могилянській Академії. Також працював випусковим редактором науково-популярного журналу "Куншт". З початком повномасштабної війни служив у складі 58-ї окремої мотопіхотній бригади імені гетьмана Івана Виговського. У пам'ять про Миколу його родина відкрила у Вінниці книгарню "Герої".

Миколі було 27 років.

Під час виконання бойового завдання загинув співзасновник ГО "Штука", активіст та  військовослужбовець Іван Парамонов. Розвивав культурний і громадський сектор на Донеччині. Також він писав вірші, які читаються на вечорах його пам'яті.

Іванові було 28 років.

Під час російського удару по Полтаві загинула бібліотекарка Катерина Баранова. Раніше вона працювала у Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара. З 2024 року працювала у бібліотеці при навчальному центрі військ зв’язку.

Катерині було 27 років.

Під час виконання бойового завдання на сході України загинув поет, військовий Назар Мялікгулиєв. Автор поетичних збірок "Крик" (2012), "До народу" (2014), "Критик до народу або вірші мого дитинства" (2022, видана посмертно). Воював ще з 2015 року. З 2022 року служив у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Назарові був 31 рік.

У боях загинула поетка, вчителька української мови та літератури, військова Оксана Коротка. Вона виклада у Смяцькій школі Чергівської області і брала активну участь у літературному житті громади. Її вірші ввійшли у збірку поезії авторів Чергівщини "Мандрівні вірші" (2019). Жінка служила від 2019 року, а з початком повномасштабної війни потрапила на Донеччину.

Оксані було 48 років.

На фронті загинув поет та військовий Артем Задоянчук. Під час повномасштабної війни він публікував вірші на своєму YouTube-каналі. У перші дні вторгнення він став на захист України. Посмертно видана його поетична збірка "Я хочу бачити весну" (2023), представлена у Хмельницькому. 

Артемові було 35 років.

Внаслідок російського удару по Ромнам на Сумщині загинув бібліотекар, вчитель історії Руслан Яцура. Ворожий безпілотник влучив у будівлю школи №8, Руслан та ще троє його колег загинули на робочому місці.

Русланові було 42 роки.

На фронті загинув поет та військовий Едуард Голенок. Він писав вірші й музику, загалом створив понад 600 творів. Його вібрані вірші посмертно видані у 2023 році. На початку повномасштабної війни долучився до Територіальної оборони, а згодом до 5-ї окремої штурмової бригади.

Едуардові було 45 років.

На фронті загинув акордеоніст гурту "Тиха думка", автор пісень та військовий Ігор Кобиш. З 90-х років гурт "Тиха думка" був відомим на Волині. Музиканти брали участь у локальних музичних фестивалях. У червні 2024 року долучився до лав Нацгвардії.

Ігореві було 49 років.

На фронті загинула культурна менеджерка, журналістка та військова Алла Пушкарчук. У цивільному житті вона писала матеріали для видань "Український тиждень" і "Читомо", координувала проєкт "Люди з порожніх стільців". З серпня 2014 до квітня 2018 року служила у 5-му окремому батальйоні Української добровольчої армії як прес-секретарка. З початком повномасштабного вторгнення Алла долучилася до ЗСУ, де була мінометницею в 58 ОМПБр.

Аллі було 29 років.

На передовій загинув фотохудожник, репортер і військовий Роман Чорномаз. Здобув освіту філолога в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини. Працював у Києві журналістом і фотокореспондентом різних інформагенцій. У травні 2022 року доєднався до батальйону "Свобода" НГУ. Після поранення вдруге повернувся на фронт.

Романові було 47 років.

На фронті загинув поет та військовий Микола Ніколайчук. Він встав на захист України на початку повномасштабної війни. Посмертно видана збірка його поезії "Вірші козака" (2023).

Миколі було 23 роки. 

На фронті загинув співак, музикант і військовий Андрій Соснов. Разом з братом-близнюком чоловік співав та писав музику на музичних фестивалях. Раніше також був організатором культурно-дозвіллєвої діяльності у Будинку культури Краснограда на Харківщині. Андрій був молодшим сержантом 209 окремого батальйону ТРО Харківської області.

Андрієві було 50 років.

Внаслідок російського ракетного удару по вокзалу в Краматорську загинула Віта Кузьменко, завідувачка Краматорської бібліотеки-філії №3. В ролі завідувачки жінка мала змогу ділитися своєю любов'ю до книг та читання із жителями рідного міста. Вранці, 8 квітня 2022 року Віта разом з доньками та мамою чекали на потяг, в спробі евакуюватись до заходу України. Жінка загинула від поранення уламками на очах у своїх доньок, Олесі та Юлі.

Віті було 48 років.

На фронті загинув актор Театру української традиції "Дзеркало", військовий Василь Герб'як. Служив у 14-й механізованій бригаді імені князя Романа Великого.

Василеві було 27 років.

Внаслідок російського ракетного удару по Кривому Рогу загинула вчителька музики Оксана Сухорукова. Вона викладала у 114 Криворізькій гімназії понад 20 років.

Оксані було 45 років.

Внаслідок ракетного удару росії по Полтаві загинула культурна менеджерка, співавторка перфоменсів і постановок Театру Сучасного діалогу Анастасія Кольвах. Також вона була волонтеркою і лекторкою у полтавському кіноклубі "Кінодвіж".

Анастасії було 30 років.

На війна загинув кінопродюсер, голова Громадської ради при Держкіно, військовий Станіслав Притула. Очолював відділ кіно у компанії FAMILY Production. Чоловік з перших днів повномасштабної війни захищав Україну на передовій. 

Станіславові було 40 років.

Під час виконання бойового завдання на курському напрямку загинув актор театру, військовий Петро Великий. З 2004 року він грав на сцені Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка та був провідним майстром. Закінчив акторський факультет Харківського інституту мистецтв імені І. П. Котляревського. З початком повномасштабної війни став на захист України.

Петру було 48 років.

У Торецьку на Донеччині під час виконання бойового завдання загинув військовослужбовець, письменник, історик і теолог Юрій Канюк. У 2018 році друком вийшла його книжка "Лист зоряної порожнечі". Влітку 2024 року він встав на захист України у складі 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Юрію було 30 років.

Під час боїв на покровському напрямку загинув музикант та військовий Микола Состін. За свою музичну кар'єру встиг пограти у кількох харківських гуртах, зокрема останніми співпрацями були гурт Darklighter, блек-метал гурт "Заводь" та метал-гурт Soom. Микола Состін пішов у військо З серпня 2024 року. Він служив у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Миколі було 39 років.

На фронті загинув артист балету Клайпедського державного музичного театру (Литва), військовий Артем Ковбасинський. У 2019 році хлопець закінчив Київську академію танцю імені Сержа Лифаря, відтак переїхав до Литви. З початком повномасштабної війни він повернувся з Литви до України, аби стати на захист рідної держави.

Артемові було 24 роки.

23 вересня стало відомо, що на фронті загинув поет, військовий Тарас Ілля. Випускник Інституту філології КНУ ім. Шевченка. Лауреат премії імені Олеся Гончара 2013 року за збірку поезій "Коріння океану". Він був сином поетів Валентини Отрощенко та Валерія Іллі. Наприкінці червня 2024 року мобілізувався до української армії.

13 вересня 2024 року підтвердилася смерть музиканта, військового Павла Дмитраша, який вважався зниклим безвісти. Він був ударником симфонічного оркестру Івано-Франківської філармонії. Павло Дмитраш став на захист країни у перші дні повномасштабного вторгнення. Був командиром 2 відділення 79 окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Зник безвісти 9 січня 2024 року під час бойових завдань поблизу Новомихайлівки Покровського району, що на Донеччині.

Павлові було 27 років.

9 вересня 2024 року стало відомо, що на фронті загинув майстер народних інструментів, військовий Сергій Павліченко. Він створював бандури, кобзи, ліри та гуслі. Був в колі Історичного клубу "Чорні Запорожці". Активний учасник усіх Майданів. З початком повномасштабного вторгнення пішов на фронт добровольцем.

Внаслідок російського удару КАБами по Харкову загинула художниця і поетка Вероніка Кожушко. Ніка малювала, займалася ліногравюрою, а також писала вірші та прозу. З поверненням культурного життя в місто Ніка почала волонтерити в Літературному музеї, організовувала власні художні виставки, регулярно відвідувала мистецькі заходи.

Вероніці було 18 років.

У боях під Бахмутом загинув музикант, флейтист та військовий Ігор Левицький.  З 1996 почав грати на флейті в Івано-Франківському муніципальному оркестрі. Наприкінці 1990-х розпочав співпрацю з Івано-Франківським драмтеатром – грав на флейті в оркестрі, а вже через рік став інспектором оркестру. У 2015 році Ігор підписав контракт, до 2017-го прослужив в АТО. Повернувшись до цивільного життя, продовжив роботу інспектора оркестру і флейтиста в театрі, де й працював до 24 лютого 2022 року. 

Ігореві було 50 років.

У Курській області загинув захисник України, історик та аспірант Українського католицького університету Микола Гаєвой. Сферою його наукових інтересів був український радикальний націоналізм ХХ ст. На аспірантурі він досліджував життя та діяльність Ярослава Стецька. З початком повномасштабної війни добровольцем пішов на фронт. Служив у 95 окремій десантно-штурмовій Поліській бригаді ДШВ ЗСУ.

Миколі було 28 років.

На фронті загинув захисник України, артист-вокаліст Київського академічного театру українського фольклору "Берегиня" Олександр Сердюк. Наприкінці квітня 2024 року вступив до лав Збройних сил України.

Олександрові був 41 рік.

На фронті загинув актор Дніпровського національного театру, військовий Андрій Касьянов. Серед амплуа Андрія зокрема роль Марін Мірою в "Безіменній зірці", художника Ніко Піросмані в мюзиклі "Мільйон червоних троянд". У травні 2024 року розпочав службу в 25-й ОПДБр. 

Андрієві було 27 років.

На фронті загинув музейник та військовий Леонід Лавренчук. В цивільному житті був співробітником Національного музею народної архітектури та побуту України. Лавренчук двічі йшов добровольцем на фронт: у 2014 та у 2022.

Внаслідок російського удару по Миколаєву загинула завідувачка трупи місцевого театру Ірина Пономаренко. Вона працювала у всіх трьох театрах Миколаєва. У академічному театрі Ірина 12 років на посаді заступника директора з комерційних питань, і майже 9 років обіймала посаду завідувачки трупи. Пономаренко також доглядала за 18 безпритульними собаками.

15 липня 2024 стало відомо про загибель на фронті музиканта та війського Миколи Ленока. Він закінчив музичну школу імені Глієра за класом акордеона. Грав у складі ансамблю української автентичної музики "Божичі", у гурті "Зоряниця", а також співав у хорі "Либідь". З початком повномасштабного вторгнення артист долучився до ЗСУ. Ймовірно, загинув 5 червня 2024 року під Часовим Яром на Донеччині. Поки що його тіло не вдалося знайти і повернути додому, офіційно вважається зниклим безвісти.

На Донеччині загинув артист балету Чернігівського українського академічного народного хору та військовий Володимир Опанасенко. Понад двадцять років він провів на сцені. З початком повномасштабного вторгнення став на захист України і згодом став командиром стрілецького взводу.

Володимирові було 39 років.

На фронті загинув Віталій Маркитан, помічник режисера Одеського музично-драматичного театру і військовий. Раніше він працював у Миколаївському національному академічному українському театрі драми та музичної комедії. З перших днів російського повномасштабного вторгнення боронив Україну на фронті.

На фронті загинув музикант, диригент військовий Ігор Воронка. Офіційного підтвердження його загибелі наразі немає. Воронка закінчив Київську муніципальну академію музики імені Глієра з класу скрипки та НМАУ імені Чайковського з класу симфонічного диригування. Грав в оркестрах Національної філармонії України, Будинку органної і камерної музики, Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського. Був хористом і солістом Національної академічної капели "Думка". Брав участь в антрепризних проєктах Молодої Опери та Open Opera Ukraine. У 2022 році долучився до 206-го окремого батальйону територіальної оборони. У 2023 році був важко поранений, але повернувся на фронт. 

Ігореві було 49 років.

Під час виконання бойового завдання загинув військовий, письменник, правник Василь Паламарчук. У 2014-2015 роках він брав участь у бойових діях як боєць 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів зимового походу. З початком повномасштабної війни Росії проти України знову став на захист країни. 2019-го року у видавництві "Білка" вийшла книга Паламарчука "Військовий непотріб", в якій він писав про свою військову службу під час антитерористичної операції.

Василеві було 43 роки.

На фронті загинув хореограф, танцюрист та військовослужбовець Антон Смецький. У цивільному часі Смецький працював з відомими українськими виконавцями та ставив хореографію на телевізійних проєктах. Від початку повномасштабної війни добровольцем пішов на фронт, став сапером. Восени 2023 року Смецький зазнав поранень, пережив ампутацію ноги та реабілітацію. Відтак вирішив повернутися на фронт.

Антонові було 37 років.

На Луганщині загинув керівник Сосницького краєзнавчого музею ім. Ю. С. Виноградського, військовий Юрій Помаз. У цивільному житті чоловік долучався до розвитку туризму на Чернігівщині, був учасником ініціативної групи "Сосниччина туристична". У травні 2022 року мобілізувався.

Юрію було 39 років.

На Харківщині загинув фотохудожник, фотограф Збройних Сил України Арсен Федосенко. За освітою Федосенко художник-графік, але ще за студенства знайшов себе у фотографії. З 2010 року займався художніми й культурними фотопроєктами у співпраці з Національною філармонією України, посольством Італії. Брав участь у фотовиставках в Україні, Японії, Швеції та на Кіпрі. З березня 2022 року добровільно долучився до Збройних сил України, де спочатку служив в одній з  бойових бригад, а потім став фотографом Генерального штабу України. 

Арсенові було 46 років.

7 червня на Донеччині загинув художник, музикант, стиліст, військовослужбовець Артур Сніткус. Працював стилістом, візажистом та моделлю на фешн-показах. Виступав у складі сінт-інді гурту Nice Cream та експериментального електронного дуету "О,". 2020 року брав участь у формуванні самоорганізованої художньої спільноти СРЗ-2 в Одесі та підсумковій виставці "На акваторії заводу купатися було заборонено". З осени 2023 року він воював на передовій.

Під час виконання бойового завдання на Донеччині загинув режисер Костянтин Петрик. У мирний час Петрик працював над серіалами "Ворон і Воробйов" (2022), "Ангели" (2020), "Брати по крові 2" (2020), "Садівниця" (2019), "Подорож до центру душі" (2018), "Захоплення" (2018), "Інший" (2018). Від початку повномасштабного вторгнення Росії долучився до лав Нацгвардії. 

11 травня 2024 року офіційно підтвердилася загибель на фронті актора-лялькаря, художника-оформлювача та конструктора ігрових ляльок, педагога, військовослужбовця Євгена Невинського. У мирний час він був провідним майстром Київського театру ляльок. Викладав мистецтво виготовлення театральної ляльки у КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати Україну. Служив у 118-й окремій механізованій бригаді. 27 липня 2023 року Євген зник безвісти на Запорізькому напрямку. Експертиза підтвердила його смерть.

Євгенові було 50 років. 

На Харківщині загинув директора Менського краєзнавчого музею, військовослужбовця Віталія Крутого. Крутий був екпертом з культурної спадщини та знаним на Чернігівщині екскурсоводом. З грудня 2023 року чоловік служив у лавах Збройних сил України.

Віталію був 41 рік.

На фронті загинув актор театру і кіно та військовий Євген Шумілов. Він знімався у таких проєктах, як "Реальна містика", "Сидоренки-Сидоренки", "Агенти справедливості", "Речовий доказ" тощо. Від початку повномасштабного вторгнення став на захист України. У війську Шумілов був бойовим медиком Третьої штурмової бригади.

Євгену було 32 роки.

На фронті загинув актор театру та військовий Андрій Доманський. Він був провідним актором Житомирського академічного музично-драматичного театру ім. І.Кочерги та зіграв понад 40 ролей за 25 років роботи. Від початку повномасштабної війни добровольцем пішов на фронт. У боях отримав важку контузію.

Андрієві було 50 років.

3 квітня 2024 стало відомо про загибель на фронті журналіста, письменника-початківця та військового Олега Шемчука. Він був відомим у Запоріжжі як журналіст-розслідувач, але Шемчук також починав свій шлях у письменництві. Чоловік встиг написати чимало коротких текстів та книгу "7 днів на Білому Світі". Від початку повномасштабної війни він пішов служити. 15 вересня 2022 року він зник безвісти під час виконання бойового завдання у Бахмутському районі. Лише цього року його смерть змогли підтвердити.

В районі Кремінної на Луганщині загинув кінооператор та військовослужбовець Олесь Самчук. Олесь вивчав аудіовізуальне мистецтво та виробництво на кафедрі кіно- і телемистецтва Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Знімав кліпи для артистів, був асистентом оператора. Після навчання у 2023 році добровольцем вступив до Національної гвардії України, став аеророзвідником бригади "Азов" із позивним "Каркаде".

Олесю був 21 рік.

У боях на Харківщині загинув волонтер, журналіст та військовослужбовець Володимир Петренко. В мирний час Петренко працював у Малинській центральній публічній бібліотеці, вів розмовний клуб "Говоримо українською". Брав активну участь у місцевих заходах, був учасником духового оркестру "Малин". Також дописував для видань Житомирщини. З грудня 2023 року чоловік служив на Куп'янському напрямку. 

Володимирові був 31 рік.

На фронті загинув запорізький науковець, військовий Максим Штатський. Він був співробітником Національного заповідника "Хортиця" та дослідником історії менонітів. Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Штатський встав на захист України у складі 79-й окремої десантно-штурмової бригади Збройних сил України.

На фронті загинув актор Коломийського драмтеатру та Рівненського музично-драматичного театру, учасник народного ансамблю танцю "Сварга" та військовий Володимир Федінчук. Наприкінці 2023 року встав на захист України.

Володимирові був 31 рік.

На фронті загинув поет та військовий Максим Кривцов. Він був учасником Революції гідності у 2013-2014 роках, а до лав Збройних сил він доєднався добровольцем у 2014 році. Згодом Кривцов працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub. Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022 році повернувся на фронт, де він видав свою книжку "Вірші з бійниці" (2023). Також його вірші входили до збірок поезії "Книга Love 2.0. Любов і війна" і "Поміж сирен. Нові вірші війни" 2023 року.

Максимові було 33 роки.

4 січня 2024 року стало відомо про смерть акторки Харківського академичного драматичного театру Вікторія Тимошенко. Вранці 2 січня вона отримала поранення внаслідок російської атаки по Харкову. У лікарні її серце зупинилося. Вона пережила Другу світову війну та грала на сцені з 1968 року. За здобутки у театрі отримала звання Заслуженої артистки України.

Вікторії було 84 роки. 

На фронті загинув актор театру та кіно, захисник України Богдан Колесник. Від початку повномасштабного вторгнення він встав на захист України. Невдовзі його відправили на передову. Він грав у таких серіалах, як "СуперКопи", "Опер за викликом", "Топтун", "Маестро"та "Виходьте без дзвінка". Працював у театрі "Особистості", Луганському академічному театрі та в Українському Сучасному Театрі.

11 грудня 2023 року повідомили про загибель на фронті працівника кіноіндустрії "1st Dolly", механіка Patriot Rental та військового Руслана Володіна. Він долучився до створення таких відомих фільмів та серіалів, як "Захар Беркут", "Кіборги", "Сторожова застава", "Незламна", "Нюхач". Від початку повномасштабного російського вторгнення пішов на службу. Був командиром роти вогневої підтримки 205-го батальйону.

10 грудня 2023 року стало відомо про загибель на фронті актора, режисера-документаліста та військового Андрія Павленка. У 2009 році Андрій закінчив Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені І. Карпенка-Карого за спеціальністю “режисер кіно та телебачення”. У фільмографії актора 69 робіт у різних фільмах і серіалах. З початку повномасштабного вторгнення він захищав Україну у лавах ЗСУ.

Після отриманих поранень на фронті у лікарні помер актор театру та кіно, військовий Василь Кухарський. Віе закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ імені Івана Карпенка-Карого. З 2008 року грав у драматичному театрі на Подолі, був відомим роллю у фільмі "Максим Оса".  Із перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну став до лав ЗСУ. Дістав поранень в бою у вересні 2023 року.

Василеві було 42 роки.

На фронті загинув письменник та захисник України Олександр Меньшов. За своє життя він написав книжки "Третя терція" (2019), "Репринти незакінчених чернеток" (2020), а за час повномасштабної війни – "Я, Фокс і окупація". У 2023-му долучився до лав ЗСУ, воював на сході. Був молодшим сержантом 22-ї окремої механізованої бригади.

Олександрові було 47 років.

17 листопада 2023 року стало відомо про загибель видавця, військового Валентина Доброго унаслідок інтенсивних штурмових дій та артилерійського обстрілу. Валентин працював у видавництві "Український пріоритет", долучаючись до його діяльності та розвитку на різних рівнях: був верстальником, розповсюджувачем книжок, менеджером, заступником директора. У вересні 2022 року призвався до війська. Служив бойовим медиком Десантно-штурмових військ України. 21 жовтня 2023 року зник безвісти, виконуючи бойове завдання в районі Бахмуту.

6 листопада 2023 року підтвердили загибель письменника та захисника України Максима Петренка. Чоловік зник безвісти ще влітку минулого року. Максим Петренко пішов служити вдруге. До повномасштабного вторгнення Петренко брав участь у антитерористичній операції, після чого написав роман-щоденник про війну "Спокійної ночі" (2019). Твори Максима надруковані в літературній збірці "Голос війни: історії ветеранів". 

Максимові було 38 років. 

На фронті загинув барабанщик рок-гурту "Серцевий напад", військовослужбовець Михайло Балахтар. У 2004 році у Чернівцях Михайло разом із однодумцями заснував панк-гурт "Серцевий напад", який випустив три студійні альбоми. Також він був відомим біт-мейкером. З перших днів повномасштабної війни Балахтар захищав Україну.

Михайлові було 36 років

6 вересня у боях за звільнення Запорізької області загинув поет Олексій Івакін. Олексій був натхненником і учасником культурного центру "Харківський SLAM". До повномасштабної війни він регулярно організовував поетичні вечори. Чоловік служив у 82-й десантно-штурмовій бригаді ЗСУ.

На фронті загинув актор театру і кіно Олексій Хільський. З 18 років Хільський грав у Дніпровському драматичному молодіжному театрі "Віримо!". У цьому театрі пройшов шлях від актора-початківця до майстра сцени. Після переїзду до Києва, Олексій долучився до театру "Віват", а також розпочав кар'єру у кіно та серіалах. У перші дні повномасштабної війни РФ проти України став на захист України. Ніс військову службу в 46-й окремій аеромобільній бригаді ДШВ ЗС України на посаді головного сержанта взводу розвідроти. Останній бій Хільський прийняв на Запорізькому напрямку.

Олексію було 35 років.

Під час виконання бойового завдання на Харківщині загинув письменник, художник та захисник України Олександр Закерничний. Олександр займався письменництвом, захоплювався фотографією та альпінізмом, писав картини. У 2019 році вийшла його перша книга "Синочка". З перших днів повномасштабної війни долучився до лав ЗСУ. Протягом служби він публікував воєнні нотатки на своїй сторінці у Фейсбуці та у телеграм-каналі "Записки добровольца". Планував після повернення видати книгу. "Записки добровольця" видали посмертно.

Олександрові було 48 років.

Під час подвійного удару росіян по житловому бидинку у Покровську загинув співак, бандурист, військовий Ігор Суботяк. Він був знаним на Франківщині бандуристом, вокалістом, актором Українського народного театру. 24 лютого 2022 чоловік повернувся з Фінляндії, аби стати на захист України. Був військовослужбовцем в Івано-Франківському зональному відділі Військової служби правопорядку.

Ігореві було 47 років.

На фронті загинув актор, спортсмен і військовий Євген Світличний. Євген Світличний зіграв у фільмі Олега Сенцова "Носоріг". Воював у складі "Вовків Да Вінчі".

Євгенові було 29 років.

Під час служби загинув музикант та військовослужбовець Давид Якушин. Якушин вправно володів грою на скрипці та сопілці; у липні 2022-го він закінчив Київську муніципальну академію музики ім. Р. М. Глієра. З дитинства брав участь у різдвяних вертепах гурту «Хорея Козацька» та Мистецького об’єднання «Остання барикада», а також Давид був учасником проєкту «Історія зі смаком».

З початку повномасштабного вторгнення встав на захист держави у складі територіальної оборони ЗС України, зокрема службу проходив у 112-й окремій бригаді ТрО. Останній бій прийняв на поблизу населеного пункту Діброва (Луганська обл.).

На Донеччині під час виконання бойового завдання загинув художник, архітектор, ландшафтний дизайнер та військовий Борис Айзенберг. Він став на захист України у перший день повномасштабного вторгнення Росії. Капітан четвертого стрілецького батальйону 28-ї окремої мехбригади імені лицарів Зимового походу бився за Україну на Миколаївщині, Херсонщині, під Бахмутом в районі Курдюмівки. Після його загибелі у Одеському художньому музеї організували виставку його акварельних малюнків "Квіти за відвалами".

Борисові було 49 років.

У районі Волновахи на Донеччині загинув актор та військовослужбовець Філіп Віннер (Дєдковський). У мирний час він грав у трупах київських театрів, серед яких були Живий театр, ЧЕсний театр. З початком повномасштабної війни став на захист України, долучившись до 26-го окремого стрілецького батальйону. З грудня 2022 року воював на передовій.

Філіпові був 31 рік.

У боях під Бахмутом загинув ресторатор та письменник Андрій Гудима. Книжка, яку він написав за життя "69 спецій для серця" видана посмертно Видавництвом Старого Лева. Гудима ступив до лав ЗСУ навесні 2023-го, воював у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Нагороджений спецвідзнакою Капітулою Премії імені Юрія Шевельова.

Андрієві було 43 роки.

1 липня 2023 року в Лікарні Мечникова у Дніпрі перестало битися серце письменниці, членкині Українського ПЕН та документаторки воєнних злочинів в організації Truth Hounds Вікторії Амеліної. Її життя обірвалося через важке поранення, спричинене ракетним ударом російських окупантів по ресторану в Краматорську 27 червня 2023 року. Того дня Вікторія перебувала в місті разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників.

Дебютний роман Вікторії "Синдром листопаду, або Homo Compatiens" вийшов у 2014 році, а другий роман "Дім для Дома" опублікований у 2017 році.

У 2021 році отримала Літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського та заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль у прифронтовому містечку Нью-Йорк на Донеччині.

Вікторії було 37 років.

Під час виконання бойового завдання загинув музикант, військовослужбовець Андрій Чепіль. Свого часу Чепіль проходив строкову службу у військовому оркестрі почесної варти при президентському полку. Був учасником кавер гуртів "Frisson Band", "Smerichka", трембітарем у фолк рок-гурті "КораЛЛІ". Після повномасштабного вторгнення брав участь у боях на Харківщині, біля Ізюма та Куп’янська. Потім перевівся до 47-ої окремої механізованої бригади "Маґура". 

Андрієві було 29 років.

Захищаючи Україну, загинув поет, прозаїк, автор роману "Завод" (2022) Ігор Мисяк. Навчався на історичному факультеті Дрогобицького педагогічного університету. З осені 2014 до кінця літа 2015 року проходив службу в полку "Азов". На початку березня 2022 року приєднався до підрозділу Сил територіальної оборони ЗС України. Згодом опинився в лавах окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. Брав участь у звільненні Херсонщини від російських окупантів.

Посмертно вийшла поетична збірка Ігоря "Діти жонглюють камінням" (2024).

Ігореві було 29 років.

Під час виконання бойового завдання загинув педагог, поет, музикант та військовий Данило Конончук. Конончук створив рок-гурт "ВИРІЙ", який у 2018 році випустив альбом "Грані сновидінь". Під час повномасштабної війни Данило приєднався до Збройних Сил України.

Данилові був 31 рік.

У боях біля села Роздолівка під Бахмутом загинув поет, філософ, військовий Олег Клюфас. У війську він був старшим навідником мінометного взводу, служив у 125-й бригаді Тероборони. Олег Клюфас жив та працював у Львові, де створив понад 300 унікальних паліндромів. Він також був учасником гурту з дослідження української козацької пісні "Миклухо Маклай", хористом народної чоловічої хорової капели "Прометей". Перекладав пісні світової класики та сучасності з англійської, португальської, іспанської, італійської, грузинської, французької, литовської, польської, чеської, болгарської, угорської та інших мов.

Олегові було 43 роки.

Під час виконання бойового завдання на Сумщині загинув музейник, військовий Сергій Довгань. До повномасштабного вторгнення РФ працював заступником директора - завідувачем Музею-архіву народної культури Українського Полісся Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Став на захист України.

Сергієві було 38 років.

На фронті загинув військовий, поет та музикант Данило Подибайло. Він походив з Донеччини та брав активну участь у соціальному житті регіону. Зокрема, у 2014 році долучався до акцій на підтримку євроінтеграції у Маріуполі, на яких виконував авторські пісні. На фестивалі Червона рута 2015 здобув III премію в категорії "Акустична музика". Був співорганізатором фестивалю "З країни в Україну". Після початку повномасштабного вторгнення перебував у блокадному Маріуполі. У квітні зумів виїхати з міста. На блокпосту перед Бердянськом його затримали окупанти, побачивши в нього тактичний ремінь. Протягом ночі його катували у поліційному відділку Бердянська, але Данилові вдалося втекти. Після виїзду на вільну територію України вступив до лав Тероборони.

Данилові було 26 років.

Під час виконання бойового завдання на фронті загинув журналіст, документаліст і культурний дієвець Віктор Петров. Він був першим редактором видання "Сихів Медіа" (2016-2019), членом громадської організації "Інститут Суспільних Ініціатив" (ІСІ), засновником креативної студії зйомки та монтажу What If. Петров продюсував створення важливих документальних фільмів про українське мистецтво: стрічку "Хранителі кодів" про гуцульський модерн та серію відео "(Не)забуті імена літературного Львова. Місця Лема" про Станіслава Лема. Також заснував мистецьку резиденцію "Горище". Від початку повномасштабного вторгнення служив у 54-й окремій механізованій бригаді імені Гетьмана Івана Мазепи.

Під час виконання бойового завдання загинув музикознавець, кандидат мистецтвознавства та військовий Іван Кузьмінський. Здобув освіту за спеціальністю "Хоровий диригент" у Житомирському державному музичному училищі ім. В. С. Косенка та Київській консерваторії. Працював доцентом Житомирського музичного фахового коледжу ім. В. С. Косенка. Кузьмінський захоплювався дослідженням старовинної української музики. З початком повномасштабної війни пішов добровольцем на фронт, був старшим солдатом 67 ОМБр Збройних сил України.

Іванові було 39 років.

Під час російського обстрілу позицій загинув художник-декоратор, військовий Володимир Чорний. Брав участь у численних художніх виставках по всій Україні. Був художником-декоратором у фільмах "Брама", "Ефір", "Наші котики", "Віддана", "ШТТЛ", "Памфір", "Залізні метелики". Був художником-постановником та художником-декоратором у кліпах гуртів "Океан Ельзи", "DREZDEN", "Соня Кей", "ТНМК", рекламі "Apple airpods", "Reno" тощо. Із початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у ЗСУ.

Володимирові було 47 років.

4 травня 2023 року стало відомо про загибель під Бахмутом харківського режисера, драматурга, актора, військовослужбовця Дмитра Кравця. Він був автором численних сценаріїв, п’єс та пісень. У Харкові заснував дитячий театр "Казка". Від початку повномасштабної війни став на захист України у складі "Легіону Свободи".

У лікарні внаслідок поранення на фронті помер актор, сценарист, режисер Андрій Максименко. Він отримав осколкове поранення обличчя 20 квітня 2023 року. Після цього його доставили до Києва, прооперували у лікарні Мечникова та ввели у штучну кому. 

Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (1992). Як актор знімався у фільмах "Русалонька", "Сокирра", "Judenkreis, або Вічне колесо". Був режисером серіалу "Весілля Барбі". Написав сценарії до фільмів "Сьомий маршрут", "Старі полковники", серіалу "Роман вихідного дня". У 2014 році став добровольцем у батальйоні "Дніпро", а невдовзі після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну – бійцем добровольчого батальйону ім. Джохара Дудаєва. 

Андрієві було 50 років.

Внаслідок російського обстрілу на фронті загинув актор та військовий Ярослав Савченко. У 2016-2018 роках грав у театрі молодіжного народного театру "Маски" (Нетішин). Із 2018-го став актором аматорського театру "Вавилон" (Київ), де зіграв у таких виставах. Із перших днів повномасштабної Ярослав долучився до Сил територіальної оборони, боронив Київ. Захищав Україну у складі 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ.

Ярославові було 22 роки.

Внаслідок російського удару по Куп'янському краєзнавчому музею у Харківській області загинула директорка музею Ірина Осадча. Ірина очолювала установу понад 10 років. За час її роботи майже всі зали реконструювали, а також відкрили нові експозиції та видали книгу "Купʼянщина в потоці історії" і памʼятні листівки "Купʼянськ тоді і зараз". Під час окупації директорці вдалося заховати цінні експонати від російських військових.

Ірині було 56 років.

Під час бойового виходу на фронті загинув артист балету, військовий Ростислав Янчишен. Вивчав класичний танець у Київській муніципальній академії танцю імені Сержа Лифаря. Під час навчання виступав у Київській опері та Ляльковому театрі. Працював в Одеському національному академічному театрі опери та балету. Був у складі балетної трупи близько 8 років. Їздив на гастролі до Сполучених Штатів і Канади. З початком повномасштабної війни долучився до добровольчого формування територіальної оборони у Кам’янці-Подільському. Через рік мобілізувався до 56-ї Маріупольської бригади, був командиром відділення.

Ростиславові був 31 рік.

Під час виконання бойового завдання на фронті загинув музикант та військовий Андрій Касенюк. З 2012 року Касенюк був гітарістом рок-гурту Silver Town. З початком російсько-української війни у 2014 році Касенюк пішов захищати Україну на сході. Після року служби повернувся до музики. Від початку повномасштабного російського вторгнення чоловік знову пішов добровольцем на фронт. Останній бойовий досвід Касенюка був у Бахмуті.  

Андрієві було 35 років.

У боях за Кремінну на Луганщині загинув художник, скульптор, музикант, військовий Антон Дербілов. Створював історичні та військові скульптурні мініатюри, заснував студію Sirko Toys. 2017 року долучився до гурту Alcohol Ukulele. 26 лютого 2022 року вступив до 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України, обороняв Харків. 

Антонові було 43 роки.

Під час боїв на краматорському напрямку загинув диригент та музикант Костянтин Старовицький. Він був артистом оркестру в Київській опері. Поставив на її сцені оперу Гаетано Доніцетті "Ріта" та був одним із постановників і авторів перекладу українською опери Джоаккіно Россіні "Шлюбний вексель". На початку повномасштабного російського вторгнення захищав Київщину, згодом продовжив службу на Харківщині.

Костянтинові було 40 років.

Актор та військовий Антон Прасоленко помер у Київському військовому шпиталі внаслідок поранень, які отримав на Бахмутському напрямку. Навчався у Київському національному університеті культури і мистецтв на перекладача англійської та іспанської мов. 2016 року долучився до трупи київського аматорського театру "Вавилон", в якому за п’ять із половиною років зіграв вісім ролей.  Захищав Україну у складі 241-ї бригади Сил тероборони ЗСУ, був аеророзвідником.

Антонові було 23 роки.

Від кулі російського снайперу під час оборони Бахмута загинув культуролог, редактор, перекладач, культурний менеджер та військовий Євген Гулевич. Його вважали зниклим безвісти до березня 2023 року. .Захистивши магістерську роботу з культурології (2005), далі займався художнім і науковим перекладом, редагуванням, мистецькими й дослідницькими ініціативами. Упродовж 2010–2015 рр., очолював його. У 2019-му став співавтором виставкового проєкту "Ангели". Того ж року разом із командою однодумців почав роботу над зйомками документального фільму "Випчина. Село одного дня" в Карпатах. У 2021-му співкурував міжнародну міждисциплінарну (не)резиденцію "Суміжність". Через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну пішов служити в 46-ту окрему аеромобільну бригаду Десантно-штурмових військ ЗСУ.

Євгену було 47 років.

Під час боїв на Луганщині загинув історик, археолог, краєзнавець, викладач і музикант Юрій Коваленко. Він брав участь у численних археологічних експедиціях і досліджував руїни Батурина. З 1999 року обіймав посаду завідувача науково-дослідного відділу Національного заповідника "Глухів". 2014 року як волонтер долучився до гуманітарної місії "Чорний тюльпан" і вивіз із тимчасово окупованих територій Донеччини та Луганщини понад 150 тіл українських захисників. Став до лав ЗСУ 2020 року. Вже перебуваючи у війську, у 2021 році захистив кандидатську дисертацію.

Юрію було 56 років.

На фронті загинув Володимир Бульба, співзасновник мережі музичних шкіл у Києві Rock School. Завдяки йому в Україні уперше пролунав бродвейський мюзикл "Школа року". На початку повномасштабного російського вторгнення Володимир почав волонтерити, згодом вступив до лав ЗСУ, продовжуючи брати участь у мистецько-волонтерських проєктах.

Володимирові було 36 років.

Під час виконання бойового завдання на Донеччині загинув художник і фотограф Олег Дробоцький. У 2019-му закінчив Львівську академію мистецтв. Писав картини. Влаштовував виставки, одна з них мала назву "20/242: Донецьк. Аеропорт".  Він став на захист України ще у 2018 році і повернувся на фронт від початку повномасштабного вторгнення Росії. 

Олегові було 26 років.

Під час виконання бойового завдання на сході України загинув археолог, військовий Андрій Филипчук. Випускник історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, у 2011-2014 роках навчався в аспірантурі на катедрі археології та спеціальних галузей історичної науки. Був науковим співробітником ПП "Центр пам'яткоохоронних досліджень". У 2015 став асистентом кафедри історії середніх віків та візантиністики й науковим співробітником науково-дослідної частини Львівського національного університету імені Івана Франка. Вів археологічні розкопки на давньоукраїнському городищі Пліснесько. У 2015 році став заступником директора з наукової роботи Історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ". Написав понад 150 наукових праць, видав чотири брошури та шість монографій, присвячених Пліснеську та його дослідникам, вивченню празько-корчацької археологічної культури. 24 лютого 2022 року добровільно став до лав 62 батальйону 103-ої окремої бригади ТрО Збройних сил України. 

Андрієві було 33 роки.

У бою з російськими окупантами у Вугледарі на Донеччині загинув митець, громадський діяч, аеророзвідник Олег Собченко. У мирному житті він захоплювався історією і займався відновленням меморіалів та могил старшин і козаків Армії УНР. Був активним учасником Революції Гідності, брав участь у патріотичних акціях та виступав на захист української мови. а. На початку російсько-української війни у 2014-му долучився до полку "Азов", воював на сході до 2016-го. У перші дні повномасштабного вторгнення став до лав Чорних Запорожців і служив оператором-аеророзвідником.

Олегові було 49 років.

16 січня 2023 року після 4 місяців перебування у комі унаслідок тяжкого бойового поранення з життя пішов харківський історик та пам'яткознавець Валерій Романовський. Він був доцентом кафедри культурології Харківської державної академії культури та членом Харківського історико-філологічного товариства. Валерій Романовський викладав історію української та світової культури, працював над спогадами Павла Жолтовського та був одним із коментаторів спогадів Юрія Шевельова.

Валерієві було 46 років.

У боях за Бахмут загинув бібліотекар, історик Віталій Пивоваров. Закінчив історичний факультет Житомирського державного університету імені Івана Франка, там навчався в аспірантурі. Працював на посадах провідного, головного спеціаліста в Державному архіві Житомирської області. Останнім місцем його роботи була Житомирська обласна наукова універсальна бібліотека імені Олега Ольжича. 3 березня 2022 року добровільно вступив до лав ЗСУ.

На фронті загинув режисер монтажу, військовий Віктор Онисько. Працював на телеканалах "Enter-music" та "К1", грав на бас-гітарі у власному гурті, з 2006 року почав працювати режисером монтажу в кіно. Віктор створив понад 20 українських фільмів та серіалів, зокрема стрічки "Сторожова застава" (2017), "Віддана" (2020), "Рози. Фільм-кабаре" (2021), "Захар Беркут" (2019). Він робив музичні кліпи і трейлери, зокрема для Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA. Останнім ігровим проєктом Віктора став фільм "Редакція". A. У березні 2022 року Віктор приєднався до лав Збройних сил України.

Вікторові було 40 років.

Під Бахмутом загинув колишній актор театру "Чорний квадрат" Олександр Снігуровський. Він довгий час мешкав у Каліфорнії, але після початку повномасштабного російського вторгнення повернувся в Україну. Став волонтером, а згодом солдатом. Був розвідником. Грав у театрі у 1990-2000 роки.

На фронті під Бахмутом загинув режисер Олег Бобало-Яремчук. Режисував телевізійні фільми, рекламні ролики, телепроєкти. Автор художньо-документального фільму про Україну "Серце Всесвіту" та фільму "Українське кіно: Становлення" (2021). З початком повномасштабної війни став на захист України. 

Олегові було 44 роки.

На фронті від мінометного обстрілу загинув військовий та письменник Олександр Кузенков. У 17 років брав участь у Революції Гідності. Попри слабке здоров'я захищав державу з кінця 2015 року. У 2017 році видав книжку під псевдонімом Позивний "Хорт" "Останні посмішки Іловайська" (2017). На початку повномасштабного російського вторгнення Кузенков боронив Луганщину. Свою службу описав у книзі "На нулі", яка досі не видана.  

Олександрові було 26 років.

Внаслідок мінометного обстрілу на фронті загинув заслужений артист України, артист балету Сергій Шкварченко. Працював в Ансамблі пісні і танцю МВС України. Пізніше став артист балету Національного ансамблю танцю України імені П. Вірського. Гастролював в Україні і за кордоном. З початком повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну 24 лютого 2022 вступив до лав ЗСУ. 

У боях на Луганщині загинув колишній політв’язень, автор та військовослужбовець Геннадій Афанасьєв. Під час російського вторгнення у Крим у 2014 році Афанасьєв почав брати участь у акціях протесту проти окупації. Того ж року російська окупаційна влада схопила Афанасьєва та тортурами змусила його зізнатися у нібито "терористичній діяльності". У 2016 році Геннадія вдалося визволити з полону. Відтоді Геннадій почав співпрацювати з проєктом Крим.Реалії. Опублікував 80 колонок спогадів про арешт та ув'язнення. На основі цих публікацій у 2018 році видав книгу "Піднятися після падіння". А з першого дня повномасштабного вторгнення Росії на територію України Афанасьєв встав на захист держави.

Захищаючи Україну, загинув комедійний актор та ведучий Ярослав Гаркавко. Він брав участь у шоу "Ліга Сміху" в командах "ОГО" та "Воробушек". Із початком повномасштабного російського вторгнення став до лав ЗСУ.

Ярославові було 26 років.

На фронті загинув історик, викладач Кам’янець-Подільського національного університету імені Огієнка, військовий Вадим Стецюк. Також був науковим співробітником Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника. Автор більш ніж 120 наукових публікацій. З початком повномасштабної війни став на захист України.

Вадимові було 40 років.

Під час російської окупації Харківської області окупанти вбили письменника Володимира Вакуленко. 24 березня 2022 року його вдруге викрали та піддали тортурам. Як стверджує слідство, того дня письменника застрелили з пістолета. Після звільнення Харківщини тіло Вакуленка знайшли у могилі №319 на місці масового поховання під Ізюмом. 28 листопада ДНК-експертиза підтвердила вбивство письменника. 

Автор тринадцяти книг, серед яких – "Монограмота" (2008), "Ви…не" (2011), "Сонечкова сімʼя" (2011), "Ми, Провінція!" (2012), останніми роками відомий як автор літератури для дітей. Посмертно видана книжка "Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші" (2023), до якої ввійшли записи, які письменник створив під час окупації. Його щоденник знайшла письменниця Вікторія Амеліна, вбита російськими окупантами влітку 2023 року.

Володимирові було 49 років.

Від снайперської кулі під Бахмутом загинув артист балету, військовий Вадим Хлуп'янець. Випускник Київського хореографічного коледжу, у 2015 році він почав працювати у Київському національному академічному театрі оперети. На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну вступив до тероборони, згодом пішов на фронт добровольцем у складі "Легіону Свободи" Нацгвардії України.

Вадиму було 26 років.

11 листопада 2022 року під час бойового завдання краєзнавець, ресторавтор і військовий Сергій Миронов отримав поранення, несумісне з життям. 16 листопада 2022 року він помер у лікарні в Дніпрі.

У 2018 році Миронов запустив інстаграм-блог “Зникаючий Київ”, де публікував оповідання та цікаві факти про історичні куточки української столиці. У 2020 році почав реставрувати автентичні парадні двері у будівлях кінця XIX-початку XX сторіччя, щоб зберегти їх від руйнування та знищення. У 2021 році заснував громадську організацію “Справжній Київ”, покликану привернути увагу киян до питань збереження історичної спадщини.

Автор поки що не опублікованих книжок “За мотивами того, чого не було”, “Коли в місті стає тихо”, “Незалежності площа”. Перекладав з англійської та німецької наукові статті.

Сергієві було 35 років.

Під час виконання бойового завдання на Харківщині загинув історик Юрій Костик. Випускник Львівського національного університету імені Івана Франка, після завершення навчання він працював у Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького. Викладав історію України англійською мовою для іноземних студентів. Згодом обіймав посаду наукового співробітника у Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника. Боронив Україну на Донецькому та Луганському напрямках з 2014 року, був командиром роти, отримав звання капітана. 2016 року підписав контракт із ЗСУ. 

Під час російської окупації Херсона росіяни розстріляли диригента та музиканта Юрія Керпатенка за відмову співпрацювати з ними. Керпатенко був оркеструвальником, баяністом, головним диригентом Херсонського музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша. Із серпня 2021 року займав посаду головного диригента камерного оркестру "Гілея" Херсонської обласної філармонії.

Юрієві було 46 років.

У боях на Донеччині загинув поет, військовий Олександр Гошилик. Гошилик брав участь у Революції Гідності. З 2014 року у батальйоні "Донбас" боронив Донеччину, зокрема вийшов з оточення у Іловайську. Опісля видав збірку поезій "Міст через вічність". Від початку повномасштабного російського вторгнення воював у гарячих точках та продовжував писати вірші під псевдонімом "Клятий Мольфар".

Олександрові було 27 років.

5 жовтня на Донецькому напрямку загинув історик, археолог, ветеран АТО Вʼячеслав Зайцев. Він був завідувачем інформаційно-видавничого відділу Національного заповідника "Хортиця" і депутатом Запорізької міської ради останніх двох скликань. У березні 2014 року Вʼячеслава мобілізували до лав Збройних сил України. Він обороняв Донецький аеропорт, був учасником боїв у Південному котлі та Дебальцевому. Був двічі поранений. За бойові заслуги відзначений державною нагородою – Орденом "За мужність" третього ступеня.

В'ячеславові було 42 роки.

В бою з російськими окупантами загинув Олександр Шаповал, заслужений артист України, соліст балету Національної опери, військовий. Він грав провідні ролі на сцені головної опери України та гастролював по всьому світу. У перші дні повномасштабної війни став на захист України.

Олександрові було 47 років.